Україна – кримінальна

Минає ще один рік “пакращення”, яке, починаючи з 2010 року, нам постійно обіцяють президент Віктор Янукович та його головний казкар Микола Азаров. Перелічити людей, які справді за ці роки почали жити краще, можна на пальцях. Натомість пересічні громадяни почуваються так, ніби за велінням машини часу повернулися у лихі дев’яності роки минулого століття...

У 2013 рік українські правоохоронці увійшли без суттєвих здобутків, проте з новою апаратурою. Завдяки значно збільшеному бюджетному фінансуванню на початку року для кожного райвідділу міліції закупили електронні браслети, передбачені для тих підозрюваних у злочинах, яких суди обмежуватимуть на час слідства домашнім арештом. З цими браслетами, щоправда, посеред року трапився конфуз.

27 липня під час отримання 120 тисяч гривень хабара правоохоронці затримали екс-депутата від Партії регіонів, ректора Національного університету Державної податкової служби Пет­ра Мельника. 30 липня суд обрав йому мірою запобіжного заходу домашній арешт. На Мельника одягнули електронний браслет і звільнили з-під варти. А 9 серпня він зник! Електрон­ний браслет, який мав би спрацювати за першої спроби його позбутися, знайшли в спорожнілому будинку екс-ректора.

Та на цьому дива, які вчиняв “україн­ський Гудіні”, не завершилися. Хоча Державна прикордонна служба офіційно заявила, що пан Мельник теренів Украї­ни не покидав, батько усіх податківців якимось чином опинився у... Сполучених Штатах Америки! Напередодні фантастичного пересування у просторі пан Мельник, перебуваючи під домашнім арештом, спромігся переписати все своє майно, на яке прокуратура мала накласти арешт, на дружину. З якою офіційно розірвав шлюб. Ось такі фокуси...

Із «братків» у мери, згодом — на кладовище

В Україні за роки незалежності встигли прихватизувати кожен гвинтик у цехах заводів і фабрик. Для подальшої приватизації залишилися хіба що пісок та мушлі на кримських пляжах. Намагаючись заволодіти цим “золотим піском”, у Криму почали справжнє полювання на мерів курортних містечок. Останні загартувалися в роки бурхливої молодості у лавах рекетирських бригад, які володіли півостровом на початку дев’яностих, і так просто здавати позиції не збиралися. Довелося проводити перерозподіл пляжів кардинальними методами.

26 лютого в Криму розстріляли мера курортного селища Сімеїза Кирила Костенка. Постріли кілера пролунали, коли мер на початку робочого дня під’їхав до приміщення селищної ради своїм чорним “Мерседесом”. Загиблий мав за плечима багату біографію. У дев’яностих роках він входив у потужне кримське злочинне угруповання “Башмаки”. У 1997 році Костенка затримали за напад на підприємця, у якого “братки” забрали автомобіль. Але суд тоді засудив майбутнього мера до умовного строку покарання.

28 липня 2011 року тоді вже селищного голову Костенка затримали вдруге разом із депутатом селищної ради Тиму­ром Шемшедіновим. Правоохоронці доводили, що цей дует взяв за вирішення земельного питання 400 тисяч гривень хабара. Проте через три тижні після затримання Костенка відпустили.

Кирило Костенко став не першою жертвою “пляжного дерибану” в Криму. У листопаді 2012 року на півострові загинув мер курортного містечка Малого Маяка Леонід Малик. За версією міліції, він викинувся з вікна туалету на третьому поверсі лікарні Семашка у Сімферополі. 25 лютого 2011 року до лікарні з вогнепальним пораненням в серце госпіталізували голову Веселівської сільради (під Судаком) Ігоря Юшка. Він помер на руках у реаніматологів. Вже четвертий рік прокуратура не може поставити крапку у справі про вбивство мера Новофедорівки (Сакський район) Олега Слободяжного, якого автоматна черга вразила, коли він виходив зі свого будинку.

Постріли на вулицях

Постріли зі зброї різних калібрів цього року лунали на вулицях багатьох міст України. Збройні напади на АЗС, банки, магазини, що колись вважалися надзвичайними подіями, стали такою ж буденністю, як квартирні крадіжки. Чи не найризикованішою в Україні цього року стала професія інкасатора.

28 листопада у Харкові в час пік, на очах багатьох перехожих, невідомий розстріляв з автомата інкасаторську машину. Залишивши по собі два трупи, нападник поїхав на інкасаторській машині. Пізніше автомобіль знайшли за містом з трупом третього інкасатора, якого під час нападу бандит взяв у заручники.

Це був вже третій протягом цього року збройний напад на інкасаторів. Так, 15 липня між містами Апостоловим та Кривим Рогом було знайдено інкасаторську машину з двома трупами: водія та одного з інкасаторів. Пізніше з’ясувалося, що їх розстріляв третій інкасатор та забрав після цього сумку з 500 тисячами гривень. Наступного дня його затримали у Запоріжжі.

12 липня збройні зловмисники напали на інкасаторську машину і вбили одного з інкасаторів у Миколаєві. Його напарник відкрив вогонь у відповідь і застрелив трьох нападників.

Там, де керує «Сім’я», кримінальним авторитетам не місце

21 жовтня в аеропорту “Бориспіль” бійці спецзагону міліції “Сокіл” затримали відомого бізнесмена із Запоріжжя Євгена Анісімова, якого у рідному місті називали кримінальним авторитетом на прізвисько Анісім. Люди вважали Анісіма “чорним губернатором” області, якому мусили платити “данину” навіть директори великих металургійних підприємств. Сам Анісім, спілкуючись з місцевою елітою, полюбляв нагадувати, що особисто знайомий з Віктором Януковичем і народним депутатом від Партії регіонів Юрієм Іванющенком, якого фамільярно називав Юрою Єнакіївським.

До “чорного губернатора” ходили на поклін всі офіційні керівники Запоріжжя. Після арешту Анісіма до міської адміністрації прийшли десятки жителів Запоріжжя. Вони принесли для мера міста Олександра Сіна та голови облдерж­адміністрації Олександра Пеклушенка “тюремні набори” з сухарями та цигарками, натякаючи тим самим, що ці достойники мають також сидіти в камері. До пікетувальників вийшли місцеві депутати-“регіонали”, які попросили людей “утриматися від емоцій, щоб не дестабілізувати ситуацію в місті”.

Новий рік Анісім зустріне у камері Лук’янівського СІЗО. Та чимало скептиків сумніваються, що цю людину засудять. Адже на суді він може розповісти про свої ділові зв’язки із “донецькими”.

Обережно: міліція!

Цього року рейтинг української міліції повністю обвалився. За даними опитувань, проведених державними інституціями, міліції довіряє менш як один відсоток населення! Українці вже давно не дивуються, що правоохоронці “дахують” ті види злочинної діяльності, з якими б мали боротися. На Львівщині, скажімо, в містах Червонограді та Стрию, заправляли продажем наркотиків керівники підрозділів боротьби з незаконним обігом наркотиків. Та цього року з’ясувалося, що міліціонери здатні утворювати навіть... кілерські синдикати.

Наприкінці березня співробітники головного управління боротьби з оргзлочинністю МВС припинили діяльність одного з найнебезпечніших за сучасну українську історію злочинного угруповання, що спеціалізувалося на розбоях, здирництві та вбивствах на замовлення. Діяв цей кілерський синдикат на теренах Запорізької та прилеглих до неї областей. У злочинних і правоохоронних колах його охрестили “бандою лисих”. Керував “лисими” колишній офіцер міліції. Ще один екс-правоохоронець був його заступником з кадрів.

Щоб легально озброїти рядових членів банди (усі — спортсмени), екс-правоохоронці, використовуючи свої зв’язки в міліції, влаштовували “братків” в громадські формування з охорони громадського порядку. Новоявленим “дружинникам” давали дозвіл на придбання травматичної зброї. Останню перероб­ляли під бойову, а “дружинники” писали заяви про втрату травматики. Для відмивання коштів, здобутих під час убивств та розбоїв, екс-міліціонери заснували приватну охоронну фірму...

Найбільшим ударом по престижу міліції цього року стали події у Врадіївці. 27 червня у Врадіївському районі Миколаївської області зґвалтували та понівечили 29-річну місцеву жительку Ірину Крашкову. Обурені жителі Врадіївки взяли в облогу місцевий райвідділ міліції, в якому служили ґвалтівники. 30 червня під тиском громадськості слідчі прокуратури мусили арештувати лейтенанта міліції Дмитра Поліщука та капітана Євгена Дрижака, які знущалися з Ірини та ледь її не вбили. Цих покидьків можна назвати мажорами у погонах. Бо Дрижак був хрещеником начальника УМВСУ в Миколаїв­ській області Валентина Парсенюка, а Поліщук — племінник прокурора Заводського району Миколаєва. Під час досудового розслідування з’ясувалося, що ці виродки ще й торгували наркотиками.

29 листопада завершився суд над міліціонерами-ґвалтівниками. Обох покидьків запроторили за ґрати на 15 років. Та якби жителів Врадіївки тоді не підтримала вся країна, міліціонери уникнули б відповідальності. Адже керівництво підготувало для них “залізне” алібі. Обидва, мовляв, під час вчинення злочину перебували у стінах райвідділу.

Після подій у Врадіївці сотні тисяч українців вимагали негайної відставки міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Та офіцерська (чи ментівська?) честь дозволила йому після такої ганьби залишатися на посаді. А попереду був звірячий розгін мирних мітингувальників на Майдані, який вчинили міліціонери зі спецпідрозділу “Беркут”...