Крайній призов – пішов!

В армії через забобони не використовують слова “останній”. Отож останній призов до армії офіцери називають крайнім. Він справді виглядає як “крайній”. Під обласним збірним пунктом не видно підпилих батьків, навкруги не валяються порожні пляшки з-під горілки. Не ходять “гоголем” “покупці” (представники військових частин, які приїхали за поповненням), до яких шикувалася черга з охочих потрапити служити у “теплому місці”.

Браму до призовного пункту охороняє бородатий дядько в цивільному. Він, як кажуть, на своєму місці. Переконуємося в цьому, коли на наших очах він починає “шикувати” якогось запізнілого призовника. “Ти де вештався? — гарчить бородань. — Де твої документи?.. Чому не по формі одягнутий?..” Тут бородань згадує, що перед ним поки що не солдат, і відчиняє браму. Та останнє слово залишає за собою: “Синку! — кричить услід хлопцеві, — ти вже в армії! Витягни руки з кишень та бігом!”

Кількадесят юнаків проходять останню медичну комісію. Цього дня, вже знають призовники, з них сформують команди, які поповнять внутрішні війська та одну з військових частин Яворова. Стояти в чергах до лікарів у самих плавках зимно. Та хлопці цього не помічають, бо згадують останні поцілунки своїх дівчат і сльози матусь.

“Я один зі свого класу йду в армію, — розповідає кореспонденту “ВЗ” 18-річний Олег із Самбірського району. — Решта вступили вчитися. А я не пройшов у “Львівську політехніку”. Служити йду охоче. Бо без служби в армії роботи не знайдеш. У мене і тато відслужив своє, і дідо. Після служби ще раз спробую вступати у “Політехніку”...

“Я сам попросився на службу у внутрішні війська, — каже 20-річний Олексій зі Львова. — Бо мрію служити в “Беркуті”, а в цей загін без служби в армії не потрапити”. Ще один призовник, Сашко, слухаючи нашу розмову, каже, що мріяв потрапити на службу у Президентський полк або в спецназ. Та за якимись параметрами не пройшов.

Це ж навіть “прикольно”, що йду служити останнім призовом, — усміхається Ігор, якого вже “завербував” представник військової частини з Яворова. — Буде пізніше про що розповідати...”

“Ми обираємо з кращих, — пояснює непогані фізичні дані призовників голова медичної обласної комісії Олексій Куль. — Добре, що призвати слід кілька сотень юнаків, отож вибір чималий. Бо стан здоров’я молоді щороку погіршується. Про що говорити, якщо у школах вже відмінили складання фізичних нормативів? Багато юнаків призовного віку мають захворювання рухового апарата, бо майже весь час проводять за комп’ютерами. Від цього ж чимало хлопців мають плоскостопість, сколіоз, хворі на гастрити та інші шлункові недуги. Бо їхні мами працюють за кордоном, і діти їдять “сухом’ятку”. Рідко побачиш і юнаків зі здоровими зубами...”

Цієї осені на строкову службу Львівщина скерує 600 юнаків. З них 375 служитимуть у Збройних силах. Тобто саме ці призовники вже не дочекаються, коли їм на зміну прийдуть інші. Внутрішні війська та Державна спеціальна служба транспорту від строкового призову поки що відмовилися. Пояснюється це і фінансовими, і деякими іншими проблемами. У внутрішніх військах, розповідав “по секрету” один із “покупців”-офіцерів, не поспішають, скажімо, змінити на контрактників строковиків, які під час перевезень охороняють засуджених. Серед останніх чимало хворих на відкриту форму туберкульозу. Де знайти охочих охороняти такий контингент? А строковику наказав — мусить виконати.

Ще одна відмінність “крайнього” призову — майже повна відсутність “покупців”-десантників. Адже частини «голубих беретів» вже на вісімдесят відсотків укомплектовані контрактниками. Пояснюється це, зауважив військовий комісар Львівської області полковник Володимир Щур, порівняно пристойними заробітками. У десантній частині солдат, який щойно підписав контракт, отримує близько 3 200 гривень зарплати. Пізніше до них додають надбавки за стрибки, класність, виходи на польові навчання. Отож зарплата солдата-контрактника може сягати 5 — 6 тисяч гривень. Непогані зарплати контрактникам пропонують також у ВМФ, авіації, спецназі. Проте план з набору контрактників, зізнається військовий комісар, Львівщина наразі виконує на 80 відсотків.

“Я спілкувався з юнаками у Сколівському районі, де виявилось найменше охочих служити за контрактом, — розповідає Володимир Щур. — З’ясовував, чому відмовляються йти на службу за контрактом. Когось не влаштовує зарплата, когось — соціальні умови. На Сколівщині, скажімо, було чимало охочих їхати служити в Крим. Та нехай там даватимуть навіть чотири тисячі зарплати. За ці гроші конт­рактник не зможе зняти житло та утримувати свою родину. Ось і відмовляються від служби...”.