Зарядки не робимо, майже не рухаємося, зате їмо від пуза...

Бо батьки не знають, що таке здоровий спосіб життя. Днями в селі Махаринцях Вінницької області на уроці фізкультури стало погано учневі третього класу. Вчителі викликали “швидку допомогу”. Дитина, не приходячи до тями, померла у районній лікарні. На жаль, це не перший випадок, коли на уроках фізкультури чи під час тренувань у спортивних залах помирають ніби здорові діти. Що сталося з поколінням, для якого смертельно небезпечні навіть незначні фізичні навантаження? Про це “ВЗ” запитав у головного лікаря Львівського обласного лікувально-фізкультурного диспансеру Степана Середи (на фото).

— Степане Васильовичу, як оцінюєте фізичний стан сучасної молоді та дітей?

— Останні років тридцять в Україні здоров’я громадян постійно погіршується. Здоров’я дітей зокрема. Причин багато.

Наприкінці дев’яностих років в ООН розробили програму “Здоров’я нації”. Кожна держава, керуючись цим документом, мала розробити свій варіант оздоровлення людей. В Україні прийнято відповідний закон, який діяв з 2002 по 2011 рік. Щось робилося, але не системно.

У законі було виписано всі необхідні для оздоровлення нації кроки: навчання школярів та вихованців дитячих садочків фізичної культури, економічні питання, питання здорового харчування, боротьби зі шкідливими звичками. 2011 року, коли слід було звітувати про дію закону, про нього просто забули. Бо не було про що звітувати... Якби закон виконували, це дало б результати. В Америці у шістдесятих роках на перший план вийшли серцево-судинні захворювання. Коли прийняли відповідну державну програму боротьби за оздоровлення нації, буквально за десять років рівень цих захворювань різко зменшився.

Українська влада для оздоровлення суспільства нічого системного не робить. Ніби борються з курінням, ніби приділяють увагу розвитку спорту... Та системи немає, люди ведуть неправильний спосіб життя. Наші діти мало рухаються. Згадаймо про ту ж ранкову зарядку. Скільки батьків привчають дітей її робити? Одиниці. Чому нам не вистачає 10-15 хвилин на те, щоб вийти на балкон і зробити кілька простих фізичних вправ? Це має бути такою ж звичкою, як чищення зубів.

З іншого боку, спортивні лікарі не роблять того, що мали би робити. Дитина йде у спортивну секцію, але хто дасть гарантію, що вона абсолютно здорова? Хто перед тим, як повести дитину на спорт, робить ультразвукове обстеження серця чи перевіряє стан судинної системи? Пригадайте, як у Запоріжжі 14-річна дівчинка, яка займалася дзюдо, померла на уроці фізкультури через крововилив у мозок. Згодом з’ясувалося, що у неї була патологія судин, про яку ніхто не знав. І це за сучасного розвитку медицини!

Я домагаюся, щоб хоча б в училищі олімпійського резерву всі діти проходили ультразвукове обстеження серця. Та хто має оплачувати це обстеження, яке коштує понад 150 гривень? Вже не кажу про обстеження на МРТ, вартість якого 700 — 800 гривень. Апарати МРТ можна перерахувати на пальцях. Майже всі вони — у приватних медичних закладах. От і помирають від інсульту чотирнадцятирічні діти.

Не менша проблема — соціальна. Наші люди не вміють, ніким не навчені вести здоровий спосіб життя. Згадайте народні традиції, зокрема застілля, на яких ми за кілька годин здатні з’їсти тижневу харчову норму. Або як ми, бажаючи комусь міцного здоров’я, піднімаємо за це не одну чарку, у якій топимо своє здоров’я. А що їмо? Консерванти, стабілізатори, барвники.

Ми у Європі лідери з онкології, серцево-судинних захворювань, ВІЛ-інфекцій, туберкульозу. Наші діти не відриваються від комп’ютерів. Придивіться до немовляти. Воно розуму ще не має, та Бог заклав у дитину інстинкт, і ця дитина постійно рухається. Бо так запрограмована. Але дитина підросте і почне, беручи приклад з батьків, вечори проводити на дивані.

В Україні, за офіційною статистикою, лише шість (!) відсотків населення займається фізичною культурою і спортом. В Японії — у межах 80 відсотків! А порівняйте якість життя. Українець у 60 років ледь пересувається. А в Європі 90-річні бабці мандрують світом. Видатний педіатр Бенджамін Спок помер у 98 років, гойдаючись на хвилях на дошці. Хто б у нас бодай у 60 років став на цю дошку?

За даними досліджень, у 70 відсотків українських школярів рівень здоров’я — нижче середнього. Похвалитися здоров’ям може лише один відсоток дітей. Серед українців, яким за шістдесят, 98 відсотків людей з фізичним розвитком нижче середнього.

Ми ніби усі бідні, та пересуваємося на автомобілях. Пішки ходять одиниці. В Європі мери, міністри добираються на роботу на велосипедах. Маємо змінювати психологію людей.

— В Україні раніше, приймаючи на роботу, віддавали перевагу тим, хто мав спортивні розряди, отож був здоровим.

— На це і сьогодні звертають увагу. Я, наприклад, як керівник, не приймаю на роботу людей, які курять. Мають бути, вважаю, у державних установах певні репресивні методи змушування до здорового способу життя. Держава має також чинити контроль за рекламою на телебаченні та радіо. Що рекламують перед футбольними матчами? Пиво... У нас уже офіційно визнано хворобу — “пивне серце”. Що ще казати?

— Обираючи для дитини вид спорту, чи повинні батьки зважати на певні критерії щодо її розвитку?

— Якщо батьки вирішили зробити з дитини професійного спортсмена, це один підхід. Якщо бажають, щоб дитина росла здоровою і спортивною, — другий. У багатьох розвинених державах існує генетичний підхід до майбутніх спортсменів. Там медицина на 60 — 70 відсотків може спрогнозувати, в якому саме виді спорту дитина досягне результатів.

Проте не можемо забороняти батькам будь-який вибір. Чимало талановитих спортсменів — вихідці із бідних родин. Для таких спорт прокладає дорогу до кар’єри та багатства. Якщо дитина за характером екстремал, а спорт- єдина надія, що вона виб’ється в люди, то чому це забороняти? Краще нехай махає кулаками на рингу, виплескуючи свій адреналін, ніж іде грабувати людей на вулицю.

Куди б ви не віддавали дитину, її слід обстежити. Можливо, лікар порадить вашому хлопчику займатися легким бігом, багато гуляти, і він проживе сто років. А через фізичні навантаження чи якусь вроджену ваду, яку вчасно не діагностували, помре.

— Сьогодні дітей у великий спорт віддають змалку. Колись, скажімо, боксом починали займатися у 14 — 16 років. Зараз — ледь не з дитячого садочка. Це не шкодить здоров’ю дітей?

— Це знову ж питання мети, яку поставили батьки дитини. Якщо вирішили ростити чемпіона... У нас є Олімпійські молодіжні ігри. Щоб потрапити на ці ігри, слід починати тренуватися у 6 — 7 років. На жаль, в Україні через неправильний підхід до дитячого “матеріалу” великий відсів. У великому спорті залишаються одиниці. Та й ті через надмірні навантаження дуже рано зношуються. Отож пораджу батькам перед тим, як віддати дитину в спортивну секцію, навести довідки про тренера. Якщо він ставиться до дітей лише як до “сирого матеріалу”, не варто довіряти такому свою дитину.