Караван загадок від «караванського стрільця»

Минув рік після трагедії, що розігралася в столичному торговому гіпермаркеті “Караван”. За дрібну крадіжку (флешки) приватна охорона цього закладу затримала чоловіка. У службовій кімнаті той вийняв пістолет, холоднокровно застрелив трьох охоронців, четвертого важко поранив, після чого спокійно покинув місце злочину. Ім’я безжалісного вбивці, з порушенням усіх міліцейських канонів, усій країні повідомив міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко. Убивство у “Каравані”, заявив головний міліціонер, вчинив уродженець міста Кам’янки-Бузької Львівської області Ярослав Мазурок...

«Не можу стверджувати, що саме Мазурок у мене стріляв...»

Днями несподівано заговорив єдиний із охоронців, що 26 вересня минулого року залишився серед живих, Павло Феденков (відео дивіться тут). Тривалий час свідок трагедії лікувався, а правоохоронці засекречували його місцезнаходження. Відомо було лише, коли знайшли труп “караванського стрільця”, Феденкову дали для впізнання фотографію загиблого. Минув рік, і Павло Феденков зважився на сенсаційне зізнання.

“Мені показали фотографії, — розповів охоронець. — Я сказав, що це не він. Слідчий дав мені папірець. Я підписався і все. Я не впізнав його, і слідчому говорив, що я його не впізнав... На фотографіях не сильно було видно, що це він. Схожість є, але багато таких можна підібрати — людей, які схожі. Там він сивий якийсь. Та людина, яка була в кімнаті, не була сивою: темне густе волосся, коротко стрижений... Не можу стверджувати, що саме Мазурок у мене стріляв. Не можу стверджувати, що його поховали. Все дуже дивно, все заплутано”.

“Караванського стрільця” охоронці гіпермаркету затримали, коли побачили на моніторі відеокамер, що покупець вкрав комп’ютерну флешку. Вже тоді, пригадує Феденков, все виглядало досить дивно. Бо, як правило, викриті у крадіжці покупці завжди нервувалися, а цей був спокійним. “У розмові, — пригадує охоронець, — ніяких понтів не було. Є люди, які вкрали і починають на виході нервувати. У нього нічого такого не було. Він розслаблено вийшов і так само спокійно пішов за мною...”. Дивує Феденкова і те, що правоохоронці згодом стверджували, нібито Мазурок приїхав до “Каравану” маршруткою. Натомість у вбивці, бачили охоронці, були при собі ключі від автомобіля “Тойота”.

«У цій країні всі брешуть»

У те, що саме Ярослав Мазурок пустив собі кулю в голову та був знайдений 7 листопада минулого року у парковій зоні Оболонського району Києва, не вірить і його мати Галина Мазурок. “Це не мій син. Я ховаю чужу дитину”, — заявила вона 17 листопада минулого року, під час похорону на Північному кладовищі Києва. Коли до пані Галини рік тому приїхали кореспонденти “ВЗ”, жінка категорично заявила: “Рубайте мені голову — це не мій син!”.

Спілкуватися з мамою сина, якого вся країна вважала безжалісним кілером, було важко. Пані Галина крізь сльози розповідала, яким чудовим був її Славік, як він любив свою дружину Людмилу та доньку Тетянку. Не міг син, казала, вбивати людей. У твердженнях пані Галини бачилася певна логіка. Біля будинку, де жив син, розмірковувала жінка, є чимало кіосків, де продають свіжий хліб і молоко. То навіщо Ярославу знадобилося їхати за ними у гіпермаркет, який за кілька зупинок від будинку?

Сьогодні пані Галина менш охоче спілкується з журналістами. Її обурило те, що правоохоронці “навішали” на сина нові злочини, про які, каже пані Галина, “розбрехали” київські видання. До того ж, зізнається жінка, щоразу після спілкування з пресою її за це сварить невістка.

Та зміни в житті пані Галини є. Вона сповнена сил та енергії. “Ходжу до лісу збирати опеньки для закруток, днями допомагала людям бульбу копати, заробила на цьому 50 гривень. Не маю чим, правда, своїх двох свинок годувати. Мушу їх продати. Подивитися на одну з них має приїхати власник ресторану зі Львова...”, — розповідає про свої будні жінка. Коли дивуюся її енергійності, пані Галина зауважує: “Я вже не хочу вмирати. Буду жити, бо маю для цього стимул...”. Жінка переконана, що на столичному кладовищі поховали не її сина Славіка. Та натякає, що звістки про нього ще будуть. “Та, — каже, — не в цій країні, де всі брешуть”. “Ви хотіли серіалу про мого сина? Буде вам продовження серіалу. То вже від мене!” — погрожує комусь пані Галина...

Серіал і його сценаристи

Стрілянина у “Каравані”, помітили спостережливі люди, пролунала якось дуже вчасно. В Україні тоді тривала виборча кампанія до Верховної Ради. Та після подій у “Каравані” чи не вся країна “присіла на серіал”. Щодня всі без винятку телеканали починали новини не з виборчих перегонів чи негараздів в економіці, а зі сенсаційних подробиць про розшук “караванського стрільця”. То його бачили на Львівщині, то у Криму...

Поки вся українська міліція не могла знайти Ярослава Мазурка, його особа обростала фантастичними легендами. У мас-медіа “випадково” потрапила складена в міліції біографія Мазурка. Одразу після її витоку прес-служба МВС офіційно вибачилася та повідомила, що цей “документ” випадково оприлюднив відділ зв’язків з громадськістю міліції... Криму! Таким чином міліцейське керівництво підтвердило: ця біографія справжня, їй слід довіряти.

Проте обізнані люди без сміху “справж-ню” біографію Мазурка читати не могли. У ній, наприклад, вказувалося, що 38-річний Ярослав Мазурок проходив строкову військову службу у... “збройних силах Узбекистану”. Хоча в часи СРСР жодна республіка-метрополія своїх збройних формувань не мала. Після таких проколів “міліцейських біографів” вже не вірилося в те, що Мазурок, як це вказувалося в біографії, десь проходив круті курси бодігардів, вправно володів всіма видами стрілецької зброї, охороняв відомих політиків. Та для продовження телевізійного серіалу такі “подробиці” життя “кілера” були необхідними.

Через рік після “караванської трагедії” правоохоронці ще раз здивували. На брифінгу, який провели працівники слідчого управління ГУ МВСУ міста Києва, слідчий з особливо важливих справ Руслан Могильний, який вів справу “караванського стрільця”, заявив, що Мазурок вчинив ще шість убивств. Зокрема, вбивство військовослужбовця та його дівчини у Солом’янському районі та вбивство закоханої парочки на Оболоні. До цих невмотивованих, як їх називають правоохоронці, злочинів, Мазурка, за словами слідчого, штовхала... ревність! Мовляв, дуже ревнував свою дружину, через що постійно з нею сварився, у поривах люті на кілька днів зникав із дому та розстрілював закоханих...

“Я б їм очі видряпала за таку брехню! — не стримується пані Галина. — Людочка і Славік жили душа в душу. Вони ніколи не сварилися!” — каже мати Мазурка.

До образу вбивці-психопата столичні слідчі вирішили додати ще й штрихи образу професійного злодія. “Ми вважаємо, що він був квартирним злодієм”, — понизив у ранзі в минулому “крутого бодігарда” та “професійного кілера” Мазурка слідчий Могильний. Таких висновків, повідомив правоохоронець, слідчі дійшли, бо під час обшуків, які проводили в квартирі Мазурка та в будинку його матері, було знайдено коробки з ключами та пластиліном, з допомогою якого робилися відмички.

Яким був насправді Ярослав Мазурок?

Зображений слідчими портрет вбивці-психопата Мазурка спростовується багатьма фактами. Досвідчені оперативники, скажімо, зауважують, що людина, яка вчинила шість убивств та при цьому спромоглася залишитися невідомою, ніколи б не почала стрілянину в “Каравані”. Бо у справжнього вбивці вистачило б розуму не вбивати людей у місці, начиненому відеокамерами, та не світити на них своє обличчя.

Не витримує критики й твердження про те, що Мазурок постійно сварився через ревнощі з дружиною та тікав із дому. Пані Галина, розповідаючи про сина, хвалилася, якою розумницею росте його донька. Дівчинка, що засвідчували численні грамоти, і вчилася чудово, і в спорті успіхи мала. Дитина з неблагополучної родини, батьки якої постійно сваряться, кажуть освітяни, таких успіхів не досягла б.

У реальній, а не “міліцейській” біографії Ярослава Мазурка справді проглядаються певні нюанси, які дещо напружили автора цих рядків. Коли пані Галина показувала шкільні фотографії сина, помітив, що у початкових класах Ярослав постійно намагався випередити товаришів. Сидів за першою партою, а коли клас фотографувався, займав місце поряд із вчителькою, або у першому ряді. У дитинстві, за словами пані Галини, Ярослав хворів на енурез, через що його не взяли до армії.

Проте син, каже пані Галина Мазурок, був завжди спокійним і розважливим. Він займався в секції боксу, багато бігав, качався. “Та якщо б йому хтось у писок плюнув, — каже пані Галина, — він би так кулаком вцідив, що й зуб міг вибити...”.

Ярослав пройшов життєвий шлях типового жителя маленького міста, дитинство якого припало на радянські часи: вчився, займався спортом, закінчив ПТУ. У нові часи подружився з місцевим підприємцем. Той, коли перебрався жити до столиці, покликав зі собою і земляка, щоб було на кого спертися...

Через рік після “караванської трагедії” правоохоронці спробували поставити крапку та завершити серіал, продовження якого сьогодні нікому не вигідне. Та схоже на те, що ця крапка з часом може перетворитися на жирну кому. Адже в історії про “караванського стрільця” за рік так і не поменшало знаків запитань до загадок, відповідей на які не знайшли.