"Для нас важливо не бути каменем спотикання в опозиційній єдності"

Щойно вийшовши на волю і заявивши про те, що з політики не йшов і йти не збирається, Юрій Луценко загадав українцям загадку. Україні, каже, потрібен «загальнодержавний надпартійний рух, який підштовхуватиме опозицію до правильних рішень». Та не встигли затяті революціонери посвятити Луценка у «свої хлопці», як він озадачив їх, давши зрозуміти, що рух «За третю республіку» не малюватиме план нового Майдану. На часі, мовляв, інше — створення нової моделі держави. «Процес змін треба поставити з голови на ноги — спочатку концепція нової країни, далі — єдиний кандидат у президенти, його команда, і лише потім — народна хвиля під вибори, — заявив Луценко. — З новою візією третьої української республіки з’явиться сенс йти на вибори, щоб змінити не прізвище президента, а країну». То куди ж пропонують рухатися українцям борці «За третю республіку»? Це перше запитання, з яким «ВЗ» звернувся до польового командира Майдану часів Помаранчевої революції Романа Безсмертного, чиє прізвище прозвучало серед співініціаторів нового руху.

— Спроба перезаснування держави — ось те, що можна назвати метою ініційованого руху. Наша задача — організувати обговорення цього процесу, щоб виробити нові підходи і бачення нової Української держави.

— І що це має бути за нова Україна?

— Ніхто з нас цього не визначає. Завдання — з розумними, толковими людьми виробити цю концепцію, провести народне обговорення і лише потім вийти на остаточне рішення.

— Ви кажете про народне обговорення моделі нової держави. Чи немає побоювання, що модель, яку запропонують інтелектуали, не збігатиметься з народним баченням? Багатьом, наприклад, «сильну руку» подавай.

— Багато вчених, політологів, соціологів, філософів задавалися цим питанням. Якщо дивитися на сьогодні, то така загроза дійсно є. Але якщо говорити про перспективу, то я цієї загрози не бачу. Людина живе, не лише вирішуючи сьогочасні проблеми, а й заради якоїсь мети. Нова модель держави — це те, до чого треба рухатися.

— Одне з проанонсованих завдань нового руху — допомагати опозиції, штовхати її, як висловився Юрій Луценко, до правильних рішень. Але чи впевнені, що в опозиції, принаймні серед тих, хто керує процесом, сприймуть таку допомогу? Якщо вкажуть на двері, тоді що — будете альтернативною опозицією?

— Насильно ніхто нічого диктувати не буде. Якщо опозиція потребуватиме наших послуг, знайдемо спільну мову і працюватимемо разом. Якщо потреби у таких послугах не буде, будемо думати, як діяти у кожному конкретному випадку. Свою роботу будемо робити, не претендуючи ні на які посади чи лідерство у цьому процесі. Для нас важливо не бути каменем спотикання в опозиційній єдності. Але не менш важливо і те, щоб опозиція давала відповіді на нагальні питання. Визначилися з кандидатурою на мера Києва — добре. Узгодили єдиного кандидата на посаду президента — чудово. Важливо, щоб політичний процес не залишався без відповідей з опозиційного боку.

— Коли прозвучали прізвища співініціаторів руху, реакція була неоднозначною. Підмітивши, що у списку — всі ті, хто опинився за бортом активної політики, хтось заговорив про те, що новий проект для цих людей — лише спосіб знову заявити про себе. Хтось пригадав вам минулий політичний досвід. Що нового, мовляв, можуть запропонувати Луценко чи Безсмертний, які вже показали, на що здатні, створивши «Народну Самооборону» чи будучи у керівництві «Нашої України»?

— Спокійно ставлюся до реплік «так ви ж вже були, ви мали шанс». Хіба ж ми заперечуємо проти цього? Розумію, що багато у чому ми вдарялися у штангу. Але це не означає, що треба сидіти і нічого не робити. Розумному властиво змінювати свою думку, навчатися, збагачуватися, враховувати помилки. Я не проти діалогу. Добре — не потрібні вам ці люди, а хто потрібен? Назвуть якісь прізвища — прекрасно. Тоді задайте інше запитання: а чому ж ці люди досі себе не показали?.. Так, ми були. Так, ми припустилися помилок. Будь ласка, ідіть, працюйте краще, добивайтеся. Якщо потрібна наша допомога, готові допомогти. Ні — в добру путь.

— Чи багатьох з тих, кого б хотіли залучити до нового руху, зацікавила ваша ініціатива?

— Мій телефон мовчав три роки. Сьогодні не мовчить.

— Говорячи про фінансування нового руху, ви наголошували, що чим більше долучиться до цієї справи людей з бізнесу, тим краще. Але бізнес просто так не вкладатиме у щось гроші.

— Залежно, який бізнес. Треба розрізняти олігархічні підходи і конкурентне середовище. Я говорив про бізнес конкурентного середовища. Як людина, яка у політиці не нова, тисячу разів пересвідчувався: краще у цьому разі мати два десятки людей, яких цікавлять умови формування діяльності бізнесу, а не конкретні підприємства, об’єкти чи контракти... За спиною Безсмертного немає такого випадку, щоб хтось колись сказав, що за підтримку я комусь щось обіцяв. Це стосується і Луценка, і тих, чиї прізвища він озвучив.

— Припустимо, спонсорську допомогу вам запропонує Порошенко чи Третьяков...

— У цьому випадку будуть вирішувати люди, а не хтось один — Безсмертний, Луценко, Стецьків чи Філенко. Для чого треба фінансування? Щоб провести зустрічі з людьми, орендувати приміщення... Одна справа — оплатити рекламу на телебаченні, зовсім інша — організувати зустріч з людьми. Видатки на це неспівставні. До того ж не йдеться про організацію громадського руху, об’єднання, політичної партії. Йдеться про загальноукраїнську дискусію, яка може проходити у будь-яких формах: круглі столи, конференції, які можуть проводити вже зареєстровані громадські об’єднання і політичні сили.

— Наскільки зрозуміло з заяв Юрія Луценка, ініціатори нового руху із застереженням ставляться до радикального сценарію розвитку подій в Україні.

— Чому важлива організованість у протестному середовищі? Бо це гарантія того, що все відбудеться благополучно. Ми завжди були прихильниками еволюційного шляху розвитку. І не випадково говоримо про те, що будемо шукати аргументи для однієї й іншої сторін, аби зміна влади відбулася у рамках чинної Конституції і законодавства. Але прекрасно розуміємо: якщо влада перейде межу, це призведе до конфлікту.

— І що має зробити влада, щоб народ сказав: усе — це межа?

— Межі падіння влади немає. Йдеться не про владу, а про те, що люди можуть їй дозволити. А терпіння людей — це те, що регулює опозиція. Тому тут треба говорити швидше про роль і місце опозиції, а не про дії влади.

— А чи немає побоювання, що поки спрямовуватимете народний гнів у мирне русло, влада проведе референдум, протягне сумнозвісний законопроект про несвободу мирних зібрань... І тоді закликати до вулиці буде пізно.

— Брудними руками нічого доброго не побудуєш. Моя політична історія доводить, що продумані, добре організовані кроки — це гарантія успіху, а не емоції, які ведуть до протистояння і загострення конфліктів. Завжди був і залишаюся прихильником мирних акцій, мирного впливу на владу, яка навіть перейшла межу. Посилаюся на історію Махатми Ганді, хоча розумію, що Україна — не Індія. Але треба говорити про те, до чого маємо тягнутися, що є кращим прикладом в історії людства.

— Юрій Луценко заявив про плани організувати на чергову річницю Майдану масову акцію. Яка її мета?

— Річниця Майдану буде проміжним фінішем нашої роботи. Сподіваємося, до цього часу опозиція дасть відповідь на питання про узгодженого кандидата у президенти.

— Але чи не буде ця відповідь фальстартом? Передчасна «озвучка» кандидата від опозиції дасть додаткові козирі опонентам для проведення антикампанії. До того ж опозиція ризикує сама себе загнати у глухий кут: раптом ближче до виборів виявиться, що ставку зробили не на того.

— Можна визначитися, не називаючи прізвища. А визначилися чи ні, буде видно не лише з ухвалених опозицією рішень, а й з характеру її діяльності. Якщо у діях опозиції буде злагодженість, то всі прекрасно розумітимуть, що вона дала для себе відповідь на питання, хто єдиний кандидат. Якщо ж ігноруватимуть одне одного чи, не дай Боже, діятимуть проти одне одного, очевидною буде інша відповідь.