«Син розпочинав форвардом, потім був „хавом“, а тепер — захисник»

Минулий тур в українській футбольній Прем'єр-лізі приніс дві сенсації: ґранди нашого футболу, київське «Динамо» й донецький «Шахтар», втратили перемоги, які, здавалося, уже були в їхній кишені. Замість звитяг — скромні 1:1. Найбільш болісною втрата двох очок виявилася для підопічних Маріно Пушича: перемога над «Рухом» вислизнула з їхніх рук, коли до фінального свистка на «Арені Львів» залишалося якихось півтори хвилини. Ефектний «нічийний» гол у ворота гірників забив 22-річний захисник винниківської команди (він же оборонець молодіжної збірної України) Роман Дідик. Як повідомив «Високому Замку» спортивний статистик Юрій Назаркевич, за 73 матчі у складі «Руху» цей молодий гравець забив три голи й двічі асистував партнерам по команді. Два голи свого часу забивав він і за першоліговий «Агросервіс». Не виключаємо, дають себе знати футбольні гени Романа. Його батько Ігор був успішним (із добре поставленим ударом) захисником у складі ЛАЗу (Львів), «Цементника-Хорди» (Миколаїв), «Рави» (Рава-Руська), а також першолігових «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) і «Верховини» (Ужгород). З Ігорем Дідиком, який нині виховує молоду «рухівську» зміну, розмовляємо про результативний футбол у виконанні його сина.

— За драматичним неділь­ним матчем ви спостеріга­ли із трибуни чи по телевізо­ру вдома?

— Усі домашні матчі «Руху» дивлюся наживо — на стадіо­ні, між рядовими вболівальни­ками. Як зреагував на гол свого Романа? Радів, як і всі симпати­ки «Руху» — я така сама жива лю­дина, як інші. Було приємно, що син добре виконав свою роботу. Він завжди багато працює над собою. А у житті ніщо не минає даремно.

— Удома за спільною вече­рею і обговоренням «історич­ного» матчу, мабуть, випили із сином склянку вина?

— Роман з дружиною Діаною живуть окремо. Але у понеділок, 2 грудня, заїжджав до мене. У нього саме був день народжен­ня. Привітали його. А потім Ро­ман поїхав на тренування. Чарку за важливий гол не пили — ні я, ні він такого не практикуємо. Та і Романова дружина Діана — та­кож. Вона у нас майстер спор­ту зі спортивної гімнастики. Ко­лись вони разом навчалися в училищі фізичної культури, там і познайомилися…

— Напевно, після бойової нічиєї особливі слова сказа­ли своїм футболістам керів­ники клубу…

— Так, тепло привітали хлоп­ців! Але, наскільки я зрозумів, вони вже перегорнули цю сто­рінку і готуються до перенесе­ного домашнього матчу пер­шого кола з «Поліссям», який відбудеться у середу, 4 грудня. Тож, як мовиться, не до святку­вань.

— Амплуа вашого сина — захисник. А забиває більше голів, ніж декотрі форварди. Як йому це вдається?

— У мене, у «школі Маркеви­ча», Роман сім років тренував­ся як нападник. Потім в УФК, у тренера Тараса Павліша, грав «під нападниками», опорним «хавом». В «Агробізнесі» був «опорником», центральним за­хисником. Думаю, після тако­го вишколу він міг би зіграти на будь-якій позиції.

— В УПЛ Роман забивав у ворота «Динамо», «Вереса». Це тренер Пономарьов під­казує Роману підключатися до атаки чи йдеться про його особисту ініціативу, жест від­чаю у складних моментах на полі?

— Це все результат його ба­гаторічної праці, в яку він вкла­дав усі свої сили. Набутий до­свід переплавляється в ось такі його рейди, влучні удари по во­ротах суперників.

— Роман часто носить капі­танську пов’язку. За що йому виявляють таку високу дові­ру?

— Напевно, так партнери по команді оцінюють людські якос­ті мого сина. На полі він жор­сткий, непоступливий, а от у житті - пряма протилежність. Він їздив на футбол, коли ще я грав у нього, добре пізнав фут­больне життя. Багато дала йому і підтримка Мирона Богданови­ча Маркевича.

— Які настанови даєте пе­ред грою своєму синові? Може, ділитеся якимись фут­больними секретами?

— Просто бажаю Романові вдалої ги. А ґрунтовно спілку­ємося уже після самого матчу, «розбираємо» його. Обходжуся без якихось повчань, зверхнос­ті. Ми з Романом — футбольні друзі. Особливої потреби у пе­редачі якихось власних ігрових секретів немає - футбол змі­нився. Треба рухатися у ногу з часом. Я теж, коли треную дітла­хів, багато чого вчуся у сучасно­го футболу.

— Трохи забагато ваш Ро­ман отримує жовтих карток…

— Це все результат його ви­сокої зарядженості на боротьбу, на перемогу. До того ж, футбол — контактний вид спорту.

— Роман успішно виступає і за молодіжну збірну U-21. Напевно, вершиною вашого батьківського щастя було би побачити сина у футболці на­ціональної команди?

— Однозначно! Думаю, у ньо­го така ж мрія. Усі з нетерпін­ням чекаємо, коли вона здій­сниться.