Олег ВЕРНЯЄВ: «Я сам показував Яценюку, що у нашому коні дві дірки. Травмуватися можна щомиті»

Чемпіонат світу в шотландському Глазго для українського гімнаста №1 Олега Верняєва пройшов не надто вдало. Підопічному Геннадія Сартинського не вдалося захистити чемпіонський титул на брусах, здобутий рік тому у Наньніні. Донеччанин став другим, пропустивши попереду китайця Ю Хао. А у багатоборстві спортсмен, який протягом сезону не програв жодного “абсолютного” старту, фінішував з “дерев’яною” медаллю - четвертим. В інтерв’ю “ВЗ” Олег Верняєв проаналізував причини своїх успіхів і невдач у Глазго. А також розповів про тренування на зламаних брусах, стрибки через ями на доріжці і таємну допомогу, яку українські гімнасти отримують від наших же спортсменів-“емігрантів”.

- Чи став несподіванкою для вас виступ у вправах на брусах майбутнього переможця — китайця Ю Хао?

- Ні. Півроку тому я бачив відео, як на чемпіонаті Китаю він виконував цю комбінацію. Щоправда, тоді Хао відпрацював не надто чисто. Коли у Глазго я готувався до виступу, то не дивився, як саме Ю виконав свої вправи. Тренер мені лише сказав: “Він не уникнув помилок”. Ми з Геннадієм Людвіговичем (Сартинським. — О. С.) дійшли згоди, що варто зробити повну комбінацію з базовою оцінкою 7,2 — це на 0,1 менше за китайську. Та коли, виходячи на поміст, я побачив бали китайця, зрозумів, що стрибати вище голови просто немає сенсу. Я побоявся ризикнути і втратити все. І в останню мить передумав: за секунду до виконання елемента Макуца вирішив відмовитися від нього. Півроку тому на Кубку світу у Хорватії я уперше включив цей елемент у свою програму. Тоді усе вийшло чудово. І на цьому чемпіонаті у багатоборстві я виконав повний варіант своєї програми. Та в окремому фіналі, де на кону стояла олімпійська ліцензія, ризик був недоречним.

Я став другим і думав: “Ну нічого страшного. Китайцеві допомогла вища база. Похибки якоїсь він припустився, та, мабуть, незначної. Усе справедливо”. А кілька днів тому переглянув відео його комбінації і був відверто розчарований: суддівство таки відіграло свою роль! Другий китаєць Ден Шуді, який розділив “бронзу” з Олегом Степком, мені сподобався набагато більше. Усі ми, призери, припустилися однієї помилки. А у Ю Хао їх було дві. Та цього ніхто не помітив.

- Що трапилося у багатоборстві? У чому причина подвійної помилки у махах на коні?

- Група лідерів починала змагання з вільних вправ. З одного боку, я був задоволений своїм виступом — оцінку отримав вищу, ніж у кваліфікації. З іншого, фізично був не готовий до вільних вправ. Адже у нас в Кончі-Заспі весь цей час не було килима, тож просто не було можливості тренувати цей вид. По суті, ми тренували лише п’ятиборство. Через ці незвичні навантаження на вільних на наступному приладі, на коні, у мене відключилися руки. Я нічого не міг вдіяти... На щастя, килим у нас уже є. За тиждень до початку чемпіонату світу Сергій Бубка привіз його на базу. Чи встигнемо підготувати конкурентоспроможну програму до Ріо? Сподіваюсь. Не лише у вільних чи на коні, на всіх приладах потрібно шукати ресурси для нової складності. До чемпіонату світу наші суперники відчутно додали. А до Олімпіади гімнастика вийде на якісно інший рівень.

- У Глазго в опорному стрибку зіграла ставка тих гімнастів, хто робив акцент на захмарній складності. Жоден з виконавців навіть ідеально чистих шестибальних стрибків до трійки призерів не потрапив. Ви плануєте долучитися до клубу обраних, хто ризикує стрибати “6,4”?

- Насправді це дуже складні стрибки, виконати які здатні лише одиниці у світі. Мені складно відповісти, чи дозволять мої травмовані ноги навіть спробувати щось подібне. У мене вже є негативний досвід. Перед минулим чемпіонатом Європи я почав тренувати стрибок з коефіцієнтом 6,4. Та на наших ямах порвав зв’язки на нозі. На цьому все і завершилося.

Після чемпіонату світу ми прийшли на тренування — у нас уже розпочався олімпійський сезон. Я готовий до роботи. Та як я робитиму програму на брусах складнішою, якщо вони хитаються піді мною? На базі у нас три пари брусів: одні вже неробочі, інші протягом року тренери постійно самотужки ремонтують. А треті, на яких тренуюся я, обіцяють остаточно зламатися з дня на день. Тренер змушений з усіх сил тримати їх, аби вони не “ходили” піді мною. А сьогодні ми помітили на них тріщину. Значить, скоро і вони піду­ть “на дрова”. Усе йде до того, що мені ніде буде готуватися до Олімпіади. Ось хіба на вулиці. Попрошуся до хлопців-качків, які на спортивному майданчику у Гідропарку займаються. Там є бруси, залізні. Олімпійську програму на таких ще ніхто не тренував. Я можу бути першим.

- Міністр спорту Ігор Жданов особисто вам обіцяв повний комплект приладів. Ви будете нагадувати йому про давню обіцянку?

- А толку? Я вже два роки усім про все нагадую. Уже втомився від цього. Чиновникам це не потрібно. Два тижні тому Жан Беленюк спрогнозував: після Олімпіади-2016 відтік наших спортсменів за кордон суттєво збільшиться. Не тому, що ми шукаємо мільйонів. Ми уже крізь пальці дивимося на зарплати. Ось мене (а разом зі мною багатьох інших елітних спортсменів) позбавили зарплати за “золото” чемпіонату світу-2014. Мені просто сказали: “Хлопче, ти пролітаєш”. Проблема у тому, що нам просто нема де тренуватися. Ось Бубка привіз килим — це волонтерський жест, допомога команди НОКу. Держава тут ні на йоту не доклалася. А обіцяє уже роками. Ще Яценюк нам казав, що це питання поставить як пріоритетне. І Жданов запевняв, що усі кошти вже виділили. Але навряд чи щось із обіцяного побачимо до Олімпіади.

Я сам показував Арсенію Петровичу, що у нашому коні дві дірки. Доріжкою для стрибків ми не розбігаємося, а бігаємо, наче городом, — оминаючи ями. Стіл для опорного стрибка тренери укріплюють додатковими гвинтами. Усе розвалюється у нас на очах. І кожної миті в таких умовах можемо травмуватися. Тому нам весь час чогось бракує, аби здійснити прорив, перемагати на принципових стартах. А люди дивуються, чому спортсмени втікають з країни. Кажуть, за доларом женуться і називають зрадниками.

- Це правда, що колишні ваші друзі по команді, які сьогодні презентують інші країни, привозять для вас медикаменти і обладнання?

- Цілковита. На великі старти гімнасти збірної Росії привозять нам цілі пакунки. Олег Степко в Азербайджані збирає для нас усе, що може, і раз на півроку також привозить на змагання. Німці (на клубних змаганнях я виступаю за німецький клуб) вкладають у мене більше, ніж в рідній країні. Операцію мені оплатили, не кажучи вже про пластирі, накладки, чешки тощо.

- У Глазго у вас було багато персональних уболівальників. А ви самі за представників яких видів спорту уболіваєте?

- Я намагаюся відстежувати перебіг змагань в усіх видах спорту, де виступають наші спортсмени, і морально їх підтримувати. Моя мама — поціновувачка біатлону, тож дивимося перегони разом з нею. А ще я люблю фехтування, боротьбу, стрибки у воду. У мене приязні стосунки з гімнастками-“художницями” та боксерами. У нас багато хто зі спортсменів знається на інших видах спорту. Усі ми в курсі, якою ціною даються медалі.