Британія та іранська криза: між дипломатією та ППО

23−24 січня 2026 року 12-та ескадрилья Королівських ВПС перебазувала свої винищувачі Typhoon на базу Аль-Удейд. Це було зроблено на офіційний запит Дохи в межах угоди про оборонні гарантії. Головна мета — перехоплення іранських дронів та ракет, що можуть загрожувати Катару.

Одночасно з цим американські винищувачі F-15E Strike Eagle передислокувалися з британської бази Лейкенхіт до Йорданії. Це переміщення розглядається як створення «повітряного щита» на шляху ймовірних атак Ірану в бік Ізраїлю.

Для того, щоб США могли використовувати британську територію (наприклад, базу Дієго-Гарсія для бомбардувальників B-2) для ударів по Ірану, потрібен особистий дозвіл прем'єра Стармера, що наразі виглядає малоймовірним через побоювання повторення «іракського сценарію».

Під час візиту до Пекіна наприкінці січня 2026 року британський прем'єр закликав світову спільноту, зокрема Китай, використати весь вплив на Тегеран.

«Центральним фокусом нашої роботи з союзниками є недопущення реалізації іранської ядерної програми», — наголосив Стармер.

Британія намагається грати роль «раціонального стримувача», пропонуючи посилення санкцій замість прямих ракетних ударів, які планує адміністрація Трампа.

Попри присутність винищувачів Typhoon, експерти зазначають, що вони ефективні переважно проти крилатих ракет та БпЛА. Захист від швидкісних балістичних ракет Ірану повністю покладається на американські системи Patriot та THAAD, що вже розгорнуті в регіоні.

Додатковим фактором ризику є те, що росія активно підігріває конфлікт на Близькому Сході через свої медіаресурси, сподіваючись на відволікання ресурсів США від допомоги Україні. У цьому контексті Британія намагається зберегти баланс: допомагати союзникам (Катару, Йорданії, Ізраїлю) в обороні, але не стати частиною великої регіональної війни.