Незламний «Кривоніс»: три роки без легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича

Формування воїна: від «Холодного Яру» до вишколу УПА

Мирослав Симчич народився 1923 року на Івано-Франківщині в родині, де пам’ять про боротьбу за волю була святою.

• Національне виховання: дядько Мирослава, колишній січовий стрілець, виховував племінника на історіях про походи на Київ. Книга «Холодний Яр» стала для юнака настільною, сформувавши ідеал воїна-козака.

• Перші кроки в підпіллі: у 1941 році Симчич став членом юнацької мережі ОУН. Під час навчання в технікумі він зумів таємно виготовити відбиток ключа від друкарні, щоб дістати свинцеві літери для нелегальних видань.

• Березівська сотня: очоливши сотню у віці 20 років, він здобув авторитет суворого, але справедливого командира. Під час одного з боїв Кривоніс, отримавши тяжке поранення руки, сам перев’язав рану і продовжував керувати підлеглими, щоб не допустити паніки, аж поки не знепритомнів від втрати крові.

32 роки неволі: протистояння з системою у таборах росії

Шлях Мирослава Симчича до в’язниць росії розпочався у 1948 році після дев’ятигодинного бою з оточенням нквс. Радянська репресивна машина намагалася зламати волю повстанця протягом трьох десятиліть.

1. Перший термін: 25 років каторги на Магадані та Колимі за «зраду батьківщини» (якою він вважав Україну, а не срср).

2. Мовна незламність: навіть у найважчих умовах мордовських таборів Симчич принципово відмовлявся спілкуватися чи писати запити російською мовою. Коли адміністрація вимагала писати звіти мовою окупанта, він відповідав відмовою, чим викликав роздратування та водночас мимовільну повагу навіть у тюремників.

3. Табірний опір: Був лідером страйків у ГУЛАГу. Про нього казали: «Ви сидите за державу». Він вийшов на волю лише у 1985 році, провівши в ув’язненні загалом 32 роки.

Герой двох епох: визнання та спадок

Незалежна Україна довго йшла до офіційного визнання чину Кривоноса. Лише у 2017 році його було повністю реабілітувано, а у 2022-му, за кілька місяців до 100-річчя, президент Володимир Зеленський нагородив ветерана званням Героя України.

Сьогодні справу батька продовжує син, Ігор Симчич, який захищає Україну в лавах ЗСУ. Мирослав Симчич залишив нам головний заповіт: ворог, що прийшов з росії, не змінився за століття, а отже, єдиний шлях до миру — це перемога та власна держава.