«Для мене цікавою є глибина. Можливо, через те, що у глибини немає дна»
У Львівській національній галереї мистецтв — виставка відомого художника Петра Гуменюка
Коли дитина мало не від народження оточена творами мистецтва і обертається в колі митців, з неї виростає непересічна особистість, а інколи — теж видатний художник, поет, скульптор… Петро Гуменюк став художником.
Мав чимало персональних виставок у рідному Львові, Києві, Харкові, а також у Любліні та Кракові. У 1988 році був одним із засновників мистецького товариства «Шлях» у Львові, а з 1990-х і досі він — художник у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса.
Про персональну виставку художника розповіла Олена Субач — науковий співробітник цієї галереї, кураторка виставки Петра Гуменюка «Тінь охоронець».
«Виставка вибудувана за принципом хронології — починається з дитинства і впливів, які має середовище на особистість: родина (брат-близнюк Андрій, який на 15 хвилин старший за Петра), батько, який після заслання в ГУЛАГу малював килимки з пасторальними сценками, хрещений батько Євген Дзиндра — відомий скульптор, який підтримував Петра і Андрія, давав їм фарби, пензлі.
У «Залі вчителів» представлена графіка, в якій відчувається вплив Івана Остафійчука, у якого вчився Петро, вплив Володимира Лободи, а також вплив іконописної традиції, яка продовжується в третій залі. Якийсь час Петро Гуменюк працював реставратором ікон, змальовував їх. На іконописній традиції художник розвинув свій талант і увійшов у мистецтво сформованим художником. Остання — найбільша — зала мистецьких середовищ. Це період 80−90-х років минулого століття — найяскравіший період творчості Гуменюка. Тут є портрети людей, з якими він спілкувався і які мали на нього великий вплив. Представлена також карта цих середовищ, яку намалювала Антоніна Денисюк — колишня дружина Петра Гуменюка. Вона розповідала, наскільки тоді була важлива підтримка одне одного, бо то була молодь, яка не приймала радянського режиму і не хотіла бути причетною до таких організацій, як Спілка художників, наприклад. Вони хотіли йти своїм шляхом. Вітер свободи з Заходу до них якимось чином долітав, вони знали, які мистецькі процеси відбувалися там, були національно свідомі, хотіли будувати своє, українське мистецтво.
Це було середовище не лише художників, а й письменників, музикантів — творчої інтелігенції. Найбільшого розквіту для Львова набув період «Вивиху-1» і «Вивиху-2″: тусівка „Бу-Ба-Бу“, „ЛуГоСад“ — всі вони були вхожі до майстерні Петра Гуменюка. Тут ми виклали в натуральну величину розмір цієї майстерні — 4 на 5 метрів, — в якій збиралося багато творчих людей. Петро Гуменюк — хрестоматійна постать, без якої неможливо говорити про мистецтво Львова».
Читайте також: «Не можу змиритися з тим, що відвідувачі платять за вхід»…
