«Етнокод» показав розкішні маєтки та розкрив таємниці закарпатських румунів

У селі Нижня Апша, що за два кілометри від кордону з Румунією, живе десять тисяч людей. Однією дорогою їздять запряжені коні й розкішні авто. Тут не будинки, а палаци, здатні вразити будь кого. Але найцікавіше — в середині маєтків.

Фото: ТСН / Закарпатські румуни великі любителі позмагатися в красі своїх осель із сусідами

Про це повідомляє ТСН.

Гроші на свої багаті палаци вони заробляли важкою працею — інколи навіть цілодобовими заробітками, без відпусток на морі чи поїздок у санаторій. Українські румуни проживають лише в двох областях — Чернівецькій та Закарпатській. Представників цього етносу щойнаменше 150 тисяч, є суто румунські населені пункти. Закарпатське село Нижня Апша розташоване у двох кілометрах від кордону з Румунією, там живе десять тисяч людей. Однією дорогою їздять запряжені коні й розкішні авто, а замість будинків стоять справжні палаци, здатні вразити будь-кого. Нижня Апша завжди славилася багатством: люди весь час на заробітках за кордоном, і додому привезли ледь не бюджет країни.

За будівельним розмахом можна вивчати архітектурну моду села — від квадратів із пласким дахом у 1980-х до теперішніх хоромів. Зведення власного будинку у румунів — це завжди змагання із сусідом. Колони, вежі, фігурні дахи, мармурові сходи — це повсюдно, а будівництво не припиняється. Щовесни чоловіки стають до роботи, аби зробити свої оселі ще вищими, вибагливішими, більш викличними. «Міри немає. Інколи кажуть, що румуни — це не національність, а спеціальність», — визнають вони.

Іван Ботош — власник етнографічного музею. Кольори на румунських рушниках, народному одязі й ковдрах просто засліплюють. «Румуни люблять виділятися, і вони роблять це», — визнає він. На своїй кухні Ботош чаклує над токаном — стравою з кукурудзяного борошна, бринзи і сала. Щонайменше раз на тиждень ця страва на столі в кожного румуна. Правдивий токан готують чоловіки і тільки на дровах.

За розмовами з’ясовується головна таємниця: вишукані палаци стоять порожніми. Взимку і влітку господарі на заробітках, а будують, мовляв, аби просто кудись подіти гроші. За 25 років української незалежності саме ці палаци й прив’язують людей до їх місць — жодна сім’я звідси не емігрувала. У Європі, де українські румуни звикли заробляти, їм важко було б підтримувати таку будівельну традицію.