«Коли Україну знову усі зрадять, з вами залишиться тільки Литва»
Головний редактор інформагенції ELTA Вітаутас Бруверіс вважає, що Литва найбільше серед усіх країн ЄС переймається війною в Україні
Російська агресія, як лакмусовий папірець, проявила наших справжніх друзів та недругів. І серед друзів найбільш відданими і послідовними виявились, зокрема, країни Балтії. Свого часу вони на собі відчули усі жахіття російської окупації, відтак щойно скинувши з себе радянське ярмо, без зволікання і зайвих дискусій вступили у НАТО і Європейський Союз. Але роки радянської окупації не минули безслідно — країни Балтії, попри парасольку НАТО, досі бояться агресії, бо розуміють, що путінська росія виношує плани відновити імперію. Втім, путін ніколи і не приховував цих планів, він щиро зізнавався, що для нього розвал радянського союзу — найбільша трагедія… Та й парасолька НАТО — не панацея. Достатньо згадати слова колишнього президента США Дональда Трампа, який свого часу завив, що американські солдати не будуть вмирати за якийсь там Таллінн. Тому країни Балтії так боляче сприйняли широкомасштабну агресію росії щодо України. 24 лютого 2022 року продемонструвало, що відтепер світ уже не буде таким безпечним і стабільним. З перших днів нападу на Україну країни Балтії почали нам активно допомагати. І досі ці три маленькі, але гонорові країни залишаються лідерами з огляду частки допомоги Україні у власному ВВП, випереджаючи за цим показником усі інші країни ЄС.
Чи не на кожній будівлі - прапор України
Я давно хотіла поїхати у країни Балтії, щоб ближче познайомитися з цими чудовими людьми, відчути їхні настрої, подякувати за підтримку і допомогу, яку нам надають. І коли отримала запрошення від начальника Кадетського ліцею ім. генерала Повіласа Плехавічуса Річарда Жилайтіса приїхати у Каунас, щиро зраділа і тут же взялася пакувати валізу. Каунаський ліцей уже кілька років міцно дружить з Львівським військовим ліцеєм ім. Героїв Крут. Нещодавно там навіть відкрили Український клас ім. Героїв Крут.
Такого емоційно насиченого відрядження, як нині до Литви, у мене давно не було. Країна вразила колосальною емпатією до України. Я мала багато зустрічей з різними людьми — журналістами, освітянами, священниками, бізнесменами, військовими… І всі були єдині у бажанні зробити якомога більше корисного для України, для нашої перемоги. Склалося враження, що у Литві немає байдужих щодо України людей. І головне — я не відчула у них втоми від нашої війни.
За офіційною статистикою, 62 відсотки литовців «не словом, а ділом» підтримують Україну, тобто не лише морально, а й фінансово: або задонатили, або придбали і перегнали в Україну авто, або передали гроші чи речі українським біженцям.
Вразила мене кількість українських прапорів на вулицях Каунаса і Вільнюса. Вони — на кожному кроці, точніше, майже на кожній будівлі, а на деяких — по кілька. Мабуть, у самій Україні прапорів на будівлях менше. Зловила себе на думці, що на приміщенні нашої редакції під час Революції Гідності ми повісили прапори України і ЄС. Але з часом через погодні умови вони втратили вигляд, ми їх зняли, а нових не повісили. Тож перше, що я зробила, коли повернулася з Литви до Львова, як ви вже здогадались — повісила на будівлі редакції синьо-жовтий стяг.
«Усе тільки починається»
Те, що Україна болить литовцям, відчула з першої зустрічі з відомим литовським журналістом, політичним оглядачем, а нині головним редактором інформаційної агенції ELTA Вітаутасом Бруверісом. Вітаутас зустрів нас (а мене на усі зустрічі супроводжував начальник ліцею Річард Жилайтіс, за що я йому безмежно вдячна) словами «Слава Україні!», і продовжив говорити українською. Відчувалося, що говорити йому нелегко, але він наголосив, що буде спілкуватися українською, бо прийняв для себе принципове рішення, що з українцями говоритиме лише їхньою рідною мовою.
Вітаутас був першим литовським журналістом, який 2013 року приїхав до Києва на Революцію Гідності. Виступав зі сцени Майдану. Згодом привіз на Майдан литовський рок-гурт. Коли почалася війна на Донбасі, разом з цим гуртом їздив з концертним туром на фронт. Потім регулярно приїжджав в Україну, часто їздив «на нуль». Крайній раз був влітку, у районі Бахмута. Має багато контактів серед українських військових, зокрема військових капеланів. З ними поступово і вивчив українську мову.
Вітаутас переконаний, що Литва найбільше серед усіх країн ЄС переймається війною в Україні і дуже переживає за наслідки цієї війни. «Дуже боюсь за Україну. Навіть у Литві далеко не всі розуміють, наскільки складна ситуація, наскільки ваша країна знову під загрозою. Війна заходить у нову фазу. Ба більше! Вважаю, все тільки починається. І про це треба відкрито говорити. У цьому вбачаю і свою функцію», — каже Вітаутас. При цьому, на його думку, політичне керівництво України недооцінює складність ситуації. Як, втім, і недооцінюють важливість підтримки саме з боку Литви.
«Українська влада каже: що там Литва, вона і так нас підтримує»
«Ваша політична еліта зараз розмовляє лише з „Вашингтон Пост“ чи „Нью-Йорк Таймс“. Українська влада вважає, що рулить світом з Байденом і Сі Дзіньпіном, — каже Вітаутас. — У мене склалися добрі стосунки з вашим міністром закордонних справ Кулебою ще з 2015 року. Він завжди відгукувався, давав інтерв'ю. Міг йому на Вотсап написати, і він відповідав. Але крайній раз дав мені інтерв'ю давненько… Коли я влітку був в Україні і зустрічався з головним радником Кулеби паном Ніколенком, він мені прямим текстом сказав, мовляв, що там Литва, вона і так нас підтримує. Нам важливі головні країни. Ми на них робимо акцент. І це певний симптом. Коли вас знову усі зрадять і усі кинуть через одну частину тіла, а такі тенденції вже проявляються, лише Литва з вами і залишиться. Кілька днів тому я робив велике інтерв'ю з нашим міністром закордонних справ Ґабріелюсом Ландсберґісом, і він поза ефіром казав мені, що, схоже, союзники знову хочуть легалізувати русню. Звичайно, вони ще не готові повертатися до політики business as usual (тобто ніби нічого не сталося. — Авт.), але тенденція перемовин, якогось діалогу з росією вже проглядається. Виглядає на те, що вашу владу схилятимуть говорити з росією. Механізм змусити сісти за стіл переговорів є - не дадуть тієї кількості зброї, яка потрібна, аби стримувати натиск ворога. Це звучить цинічно, але це цілком реально. Втім, брак зброї - лише частина проблеми. Найбільша проблема — брак людського ресурсу: люди закінчаться. І в цій невтішній реалії тільки Литва залишається з незмінною щодо Росії жорсткою і безкомпромісною позицією».
На думку литовського журналіста, нині ситуація складається не на користь України з кількох причин. Контрнаступ не дав очікуваних проривів. Відтак путін налаштований на довгу війну. А у війні на виснаження стратегічні перспективи є кращими у росії. Оскільки потенціал росії у залізі й у людях набагато перевищує потенціал України. Крім того, росія руйнує не лише критичну інфраструктуру, війна руйнує економіку України, нищить країну і перетворює на зону перманентної гуманітарної кризи. Водночас підтримка Заходу все більше пробуксовує. Санкційна політика також не дала бажаного ефекту, бо росії вдалося налагодити шляхи обходу санкцій. Захід на це дивиться крізь пальці.
«Америка демонструє усіляку підтримку України, але ми не знаємо, що буде у стратегічній перспективі, — продовжує розмову журналіст. — А якщо Трамп стане наступним президентом? Як тоді розвиватимуться події? Та і у самій Україні, точніше, в українській владній еліті, починаються не дуже добрі процеси. Заява Зеленського про Майдан-3 свідчить про вкрай небезпечний симптом розбрату, недоброї внутрішньої ситуації. Кілька місяців тому у Вільнюсі проходив саміт НАТО. Коли дискутувалося питання, чи запрошувати Україну в НАТО, Литва єдина наполягала на тому, аби це було записано у декларацію. Інші країни, зокрема Латвія, Естонія, Польща, послухали американців, які заявили, що не підпишуть декларацію, якщо там буде Україна поруч з НАТО. Американці бояться ядерної війни. Їхня логіка — стримувати ескалацію.
«Аргументація, що Україна захищає Європу, вже не працює»
Мій співрозмовник вважає, що, оскільки війна надовго, українська влада має знайти новітню аргументацію для західного світу, аби переконувати надалі підтримувати Україну. Традиційна аргументація, яку висловлює, зокрема, Зеленський, що Україна захищає Європу, і якщо «ми впадемо, путін прийде до вас», вже не працює.
«Багато політиків на Заході підтримують Україну з суто прагматичною метою, бо російська диктатура тоне у болоті війни, але якоїсь автоматичної логіки, чому треба підтримувати Україну, у них немає. Вони не вважають, що коли Україна програє, вони будуть наступними. У більшості інша логіка: якщо Україна впаде, то у них навіть горнятко кави зі столу не впаде. Тому аргументація, що Україна захищає весь світ, не є такою переконливою, як було на початках вторгнення. Багато хто, зокрема і в Америці, сприймає війну в Україні як локальну. Відповідно, прагне її дедалі більше локалізувати. Потрібна інша стратегічна комунікація з союзниками. Важливо, щоб західні журналісти їздили на фронт, бачили війну своїми очима і розповідали це своїм громадянам. Щоб у західних суспільствах не згасала емпатія до України. Через ЗМІ має йти прямий сигнал до суспільства. Коли почалось широкомасштабне вторгнення, політики ухвалювали рішення під впливом суспільств. У тій же Німеччині були величезні мітинги на підтримку України. Бо люди побачили жахіття, які творили російські військові в Україні».
«Не подобається мені і наша аргументація, мовляв, ми підтримуємо Україну, тому що вони нас захищають. Треба переконувати людей у тому, що підтримуємо Україну тому, що це по-людськи, по-іншому і бути не може! В основі мають бути цінності, а не прагматика. Люди у Литві та на Заході, які найбільше підтримують Україну, роблять це не з раціональною метою, а тому, що так правильно, тому що до України, як до жертви агресії, відчувають людське співчуття. І таким людям заяви української влади, що, мовляв, ви нам повинні допомагати, бо будете наступні, не подобаються», — каже Вітаутас.
«Гібридна агресія щодо друзів України неминуча»
Запитую, чи бояться литовці нападу з боку росії. Мій співрозмовник вважає, що повномасштабна агресія навряд чи можлива, з огляду на те, що Литва — член НАТО, а ось гібридний варіант нападу цілком реальний.
«Щось подібне вже починається щодо Фінляндії і Естонії, де росія провокує мігрантську кризу. Намагатиметься робити те саме, що кілька років тому білорусь робила на кордоні з Польщею і Литвою.
Навіть той, хто на кордоні з Польщею українській дитині-біженцю подав льодяник, в очах росіян — ворог, якого треба знищити. Спочатку треба вирішити українське питання, а потім покарати усіх, хто допомагав Україні. Такою є логіка диктатур, які є заручниками своєї внутрішньої динаміки. Тому гібридна агресія щодо країн -друзів України неминуча. Це можуть бути, наприклад, теракти. Як НАТО буде на це відповідати? Питання, на яке наразі немає відповіді ні у кого", — підсумовує нашу розмову мій співбесідник.