Загадкового Сфінкса в Ґізі «вирізьбив» вітер?
Висунута 40 років тому гіпотеза може бути правдою, кажуть учені. Але людина до створення статуї також доклалася
Науковці з Лабораторії прикладної математики Університету Нью-Йорка (США) вирішили перевірити теорію, сформульовану понад 40 років тому. Згідно з тією гіпотезою, головним скульптором статуї Великого Сфінкса у Ґізі поблизу Каїра (Єгипет) був… пустельний вітер. А пізніше люди лише додали певні деталі, аби творіння вітру остаточно набуло рис міфічної істоти… Математичне моделювання підтвердило: усе це цілком імовірно.
Теорію про те, що саме вітер «вирізьбив» Великого Сфінкса, було вперше представлено 1981 року — у виданні Smithsonian Magazine. Автор гіпотези, єгипетсько-американський геолог і дослідник космосу Фарук Ель-Баз, спирався на роботи геолога Рональда Ґрілі. Той ставив експерименти в аеродинамічній трубі, щоб з’ясувати, які геологічні структури може формувати у пустелі вітрова ерозія.
Ель-Баз тоді припустив, що у створенні Сфінкса найголовнішу роль відіграв пустельний вітер. А люди, мовляв, лише доробили розпочату вітром справу… Згідно з пресрелізом Університету Нью-Йорка, проведений нещодавно експеримент доводить: гіпотеза Ель-База може бути правдою.
Дослідники з Університету Нью-Йорка розробили математичну модель, яка відтворила ландшафтні умови, що існували у тому регіоні близько 4500 років тому. (Саме тоді, припускають археологи, у Ґізі з’явилася вапнякова статуя Великого Сфінкса). Математична модель дозволила вченим провести експеримент, під час якого вони встановили, як саме вітер може впливати на елементи пустельного ландшафту.
«Лабораторні експерименти показали: напрочуд схожі на сфінксів ландшафтні форми справді можуть утворюватися внаслідок ерозії, спричиненої швидким потоком пустельного вітру», — зазначив один із авторів дослідження Лейф Рістроф.
Під час експерименту дослідники створили глиняні моделі ярдангів — природних форм рельєфу з ущільненого піску, що постають під впливом вітру на відкритих пустельних теренах. А потім науковці піддали моделі ярдангів впливу струменя води, який імітував вітер. І виявилося, що під впливом текучої води ярданги почали набувати рис… левів. «У пустелі є природні ярданги, що виглядають як сидячі або лежачі тварини з піднятою головою», — нагадав Рістроф у розмові зі CNN.
Утім, у старої-нової теорії є й противники. Зокрема, з тим, що Великий Сфінкс виник унаслідок ерозії ярдангу, категорично не погоджується єгиптологиня з Американського університету в Каїрі професорка Саліма Ікрам.
«Після того, як Великий Сфінкс був вирізьблений, природа, безумовно, вплинула на його вигляд, — розповіла CNN Ікрам. — Але малоймовірно, що первісна форма постала саме з ярдангу: він зазвичай формується з глини, а тут маємо вапняк. Крім того, на Сфінксі є численні сліди розколювання й обробки каменю».
Зрештою, певного впливу людей на зовнішній вигляд Великого Сфінкса не заперечують і автори нового дослідження. «Ніхто не стверджує, що ця статуя повністю створена природою, або що це повністю рукотворна статуя, — наголосив Рістроф. — Питання у тому, якою мірою те, що бачимо, було створено природним шляхом, а якою мірою потім було змінено людьми. Наше дослідження показує, що велика частина основи, голови, шиї і лап Сфінкса могла бути сформована природою — унаслідок ерозії».
…Великий Сфінкс у Ґізі - аж близько 20 метрів заввишки, вирізьблений із цілісного шматка вапняку. Хто саме й навіщо створив (навіть якщо тільки підправив роботу вітру) цю гігантську фігуру? Це досі залишається загадкою… Багато хто вірить, що не обійшлося без втручання інопланетян. Мовляв, жителі Стародавнього Єгипту не мали для того відповідних технічних засобів… Чи все-таки пустельний вітер?