Берлусконі — прабатько всіх путіних і трампів

Чи це можливо? Так, можливо. Він знову тут. Після скандалів, процесів, відлучення від влади, тисячу разів похований і знову сповнений життям. Чоловік у темно-синьому костюмі і краватці «Марінелла» у крапинку. Лице ящура з усмішкою акули. Раніше його називали «кайманом». Дуже точно. Так пише Штефан Ульріх у Süddeutsche Zeitung про Сільвіо Берлусконі, що повернувся на владний Олімп в Італії.

Він знову стоїть на сцені, кривить посмішку на ток-шоу, красується на плакатах. Від нього нікуди не сховаєшся, у всякому випадку, — в Італії. Він широко розводить руки, аби обійняти свій народ, погрожує, мов шпагою, вказівним пальцем своїм ворогам. І він обіцяє, як у ліпші часи, дістати зірку з неба. Більше роботи, вищі зарплати, менші податки. Казкова країна для всіх.

Він не забуває нікого. Беззубим він під час цієї передвиборчої боротьби обіцяє безплатні протези, любителям тварин — неоподаткований псячий корм. Зараз він полюбив тварин, особливо білих пуделів, яких перед телекамерами голубить так сердечно, що їм стає зле…
Невинність погляду і серця — ось що приваблює його у тваринах, за його ж словами. І ще він говорить про те, що він, той, хто колись самотужки врятував Італію від комуністів, тепер потрібен, аби врятувати її від популістів, від «секти» П’яти зірок. «Добре, що є Сільвіо», — співається у його гімні. Досі. 2018 рік. 24 роки, як він прийшов у політику.

«Після трьох годин сну у мене достатньо енергії для трьох годин сексу»

Сільвіо Берлусконі. Повсталий з домовини. Сьогодні у нього більше волосся, ніж тоді, в 1994-му. І варто пригледітися, щоб під макіяжем, який вже став маскою, помітити на його обличчі сліди зловживань і надмірностей — «після трьох годин сну у мене достатньо енергії для трьох годин сексу» — і розмаїтих операцій. «Я молодий», — кричить цей 81-річний чоловік своїм симпатикам.

Незабаром він, судимий раніше за ухиляння від сплати податків, хоче знову позмагатися за посаду прем'єр-міністра, яку обіймав вже чотири рази. Його італійська мова стала більш невтямливою, більш старомодною. Однак його висловлювання — це, як і колись, Берлусконі у чистому вигляді. «У Трампа мені особливо подобається Мелані». І: «Я — як Бетмен».

При цьому 2013-го Берлусконі точно вже поховали. Тоді юстиція виграла свою гучну боротьбу проти міланського медійного мільярдера, якого називали Кавальєре. Чотири роки в’язниці, з яких колишній прем'єр відбув лише рік як соціальний працівник. Та додайте до цього втрату місця сенатора і заборону на працю до 2019 року.

Це все, — думали тоді і заради обережності ще і ще раз уточняли серед італійських колег. Ті справді підтверджували, що це все. Від такого удару Берлусконі вже ніколи не встане. Його партія розвалилася, вірні соратники втекли, народ насміхався над його вечірками «бунґа-бунґа», а прокурори вивчали акти справ про зловживання службовим становищем і про секс з неповнолітньою.

Здавалося б, викрили мага, який два десятиліття гіпнотизував Італію. Спочатку він втішався зі своїм пуделем Дуду, а відтак — з нареченою Франческою. 1985 року народження, — Франческа, звісно, не Дуду. Бувай, бувай, Берлусконі…

Два з половиною десятиліття тому, у 1990 році, коли Франческа ходила у дитсадок, а Дуду ще не народився, мені потрапила до рук одна книга. «Берлусконі. Італійська кар'єра». У тексті на суперобкладинці мова йшла про неймовірного підприємця і медійного олігарха. Зацікавившись, я купив книгу, не підозрюючи, що від цього Берлусконі вже ніколи не позбавлюся…

На початку 1994 року, коли я жив у Римі, я пізнав цього чоловіка з облесною усмішкою, переможця на всіх телеекранах. «Італія — країна, яку я люблю, — сказав він. — Тут ростуть мої надії. Тут розкриваються мої виднокола». Тепер він йде у політику, аби створити життєрадісну, сучасну та ефективну Італію. Він гарно виглядав. Тоді я ще не знав, що його співробітники натягували на об'єкатив телекамери жіночу нейлонову панчоху, аби риси обличчя Берлусконі виглядали приємнішими.

Учепився, мов гриб на гнилому стовбурі

Я, мов зачарований, стежив за тим, як власник приватного телебачення брав штурмом Італію. Його рекламні менеджери заснували клуби прихильників руху «Вперед, Італіє!» у всій країні, вони обирали телегенічних кандидатів у депутати парламенту і постачали їх вимпелами, краватками і промовами. Стартап спрацював. Берлусконі написав гімн руху, який вже згодом зазвучав на всіх майданах країни між Турином і Трапані.

Через кілька місяців Берлусконі виграв парламентські вибори і став прем'єр-міністром. Правда, незабаром він втратив цю посаду через відхід одного партнера з коаліції. Однак він вже міцно вчепився в італійську політику, мов гриб на гнилому стовбурі дерева.

Озираючись, можна сказати, що Берлусконі виявився прабатьком сучасних популістів — трампів, путіних, ердоганів, ле пен. Він розколов країну: тут — його симпатики, чесні італійці, які важко працюють, справжній народ. Там — ліниві, заздрісні комуністи та їхні шпики, «червоні мантії», як він називає суддів, які його, Кавальєре, хотіли закупи в ланцюги процесів. Берлусконі обійшов, — геть, як у підручнику з популізму, — всі проміжні інстанції між народом та урядом, шукаючи прямого контакту з італійцями.

Він втюхував їм, що і сам так, як і вони, ненавидить жадібну, корумповану, некомпетентну державу. Адже всі вони були жертвою цієї держави. Тож вони союзники. І коли ця держава в особі суддів, органів влади, депутатів постала проти Берлусконі, то хіба він не заступився тоді за свій народ? Народ і лідер проти держави, отруєної комуністами, — ця переможна формула приводила Берлусконі до влади.

Хотів, щоб про нього постійно писали…

При цьому Кавальєре у ролі спокусника показав себе зовсім інакше, ніж це робить сьогодні агресивний, позбавлений гумору та егоїстичний Дональд Трамп у США. Берлусконі може бути люб’язним і чарівним. Він може розповідати анекдоти про себе, спокушати ворогів і втягувати їх, як і друзів, у багатоплановий фарс, в якому він сам завжди сміється останнім.

Коли мене 2005 року послали кореспондентом в Італію, я багато років стежив за Кавальєре з безпосередньої близькості. Його можна повністю не сприймати як політика. Та він хотів, щоб про нього постійно писали. Як, до прикладу, на передвиборчому мітингу в Неаполі, де він переконував, що у Китаї комуністи варили маленьких дітей, аби удобрювати поля. «Президенте, врятуй нас від комуністів», — було написано на одному з транспарантів у залі.

І «Президенте» дотримав слова. Усунутий з посади в 2006-му, він 2008-го знову святкував перемогу над розсвареними лівими. Мені як кореспонденту було шкода Італію. Та у професійному сенсі Берлусконі був для мене подарунком. Редакція у Мюнхені охоче друкувала мої статті, коли мова у них йшла про Берлусконі.

«Його тіло — мов Феррарі, але він їздить на ньому з шаленою швидкістю»

Взяти бодай його висловлювання: він — буцім «помазаник Божий», якого можна порівняти лише з Ісусом та Наполеоном, і все ж він — найбільш гнана людина на землі. «Я потерпаю від комплексу переваги», — кокетує він. Його сімейний лікар переконує: «У нього тіло — як Феррарі, але він їздить на ньому з шаленою швидкістю». Тодішня дружина Берлусконі Вероніка Ларіо натиснула на гальма. Вона порівняла свого благовірного з драконом, якому приносять у жертву незайманок. «Безсовісні покидьки, найняті владою» служили для «розваг імператора».

Однак і це не завадило багатьом італійцям надалі підтримувати його. Тому що вони дозволяли фарширувати себе телепрограмами, в яких повних старих телеведучих оточували напівголі молоді дівчата. Тому що вони вірили його обіцянкам. Вірили у комуністичного вовка, який пожиратиме італійських ягнят. Сподівалися на відпущення гріхів для себе: якщо вже Берлусконі так поводиться з державою, то ніхто не стане звинувачувати їх, якщо й вони викинуть схожого фортеля. Або, може, вони — це стосується чоловіків, — хотіли б бути такими, як він: багатими, знаменитими, нарваними і оточеними молодими жінками.

Звісно, декому це діяло на нерви. І для мене особисто стало полегшенням, коли 2009 року мене відкликали з країни «бунґа-бунґа» в освічено-тверезу Францію, де вже очікували на Ніколя Саркозі і Домініка Стросс-Кана. Я звідти бачив, як Берлусконі 2011-го пішов з посади прем'єра і 2013-го почав відбувати покарання.