Вдячна була нам за те, що двома Майданами двічі «дали у морду Путіну»

В і так не міцному щиті російської демократії утворилася велика пробоїна — у Москві на 65-му році життя померла Валерія Новодворська. Безкомпромісний політик, філософ, правозахисниця, пристрасний публіцист. Великий громадянин великої і, на жаль, тоталітарної країни. Людина, яку за її непримиренність у боротьбі з комунізмом й імперськими режимами порівнювали з Андрієм Сахаровим. На своїй батьківщині вона була чи не найбільш радикальним опонентом Володимира Путіна. А ще, що для нас з вами дуже важливо, — щирим другом України. Голос цієї сильної жінки з підірваним здоров’ям завжди голосно звучав, коли українці виборювали і захищали свою свободу — чи то від доморощеного, чи то від чужоземного тирана…

Офіційні органи повідомили, що Новодворська померла від інфекційно-токсичного шоку у реанімації Московської клінічної лікарні №13, куди доправила «швидка». Мовляв, кілька годин лікарі намагалися врятувати її, але були безсилими… Втім, близькі до покійної люди не виключають, що до її раптового відходу могла докласти рук всюдисуща ФСБ. Як зводила вона зі світу багатьох інших противників режиму...

Шість років тому в інтерв’ю одному з віт­чизняних видань Новодворська казала: “Блюдечко з полонієм чи з талієм, чи просто куля — це значно краще, ніж арешт. Так що я готова це блюдечко випити добровільно. Це швидка смерть, цього можна тільки собі побажати. Вони здатні ще і не на таке. Тож, якщо вибирати, — я вибираю блюдечко...”.

За освітою філолог, перекладач французької, справою свого життя Валерія Новодворська обрала боротьбу за справедливість. Студенткою у радянські часи організовувала антикомуністичні гуртки, розповсюджувала «ворожий» самвидав, виходила на мітинги протесту проти репресій за вільнодумство. Кілька разів її заарештовували, запроторювали у психіат­ричні лікарні, приписуючи «шизофренію». Тодішня влада вважала ненормальною жінку, яка при її великих наукових талантах кидала виклик Системі.

Не мовчала Новодворська, коли теперішні російські правителі взялися відрод­жувати СРСР у його найгірших проявах. Під час Помаранчевої революції виходила на мітинги підтримки українців у помаранчевому одязі. А як тільки Путін розпочав агресію проти України, однією з перших з гнівним плакатом проти неоколонізатора поквапилася у центр Москви. Публічно дала клятву на вірність Україні, готова була відстоювати нашу свободу зі зброєю у руках.

Журналісти «Високого Замку» періодично дзвонили до цієї харизматичної жінки за коментарями. Через часті недуги вона не завжди підходила до телефону. Трубку зазвичай піднімала сестра, і коли вона в іншу кімнату гукала: «Лера, звонят из Львова!», Валерія Іллівна радо відповідала на наші запитання. А починала із привітання: «Слава Украине! Героям слава!». Шкодувала, що не може потиснути руку патріотичним львів’янам та іншим українцям, які двома Майданами двічі «дали у морду Путіну».

Коментар для «ВЗ»

Євген ЗАХАРОВ, лідер Гельсінської правозахисної групи в Україні (Харків)

Був знайомий з Валерією Новодворською від початку 80-х років. Вирізнялася тим, що не визнавала жодних компромісів з радянським комуністичним режимом, завжди його викривала — чим би їй це не загрожувало. Була у своїх переконаннях незламною, невтомною. Не мовчала, коли йшлося про права і свободи людини. Володіла талантом пуб­ліциста, різкими, хльосткими характеристиками бичувала несправедливість.

Новодворська завжди казала те, що думає. Не була політкоректною. За цю прямоту, образність народ її поважав. А у Кремлі — бісилися.

Валерія Іллівна дуже любила Украї­ну, була прихильною до тих змін, які відбувалися у нас, до тих перетворень, які давали нам свободу. Мала сподівання, що цей приклад буде запозичено у Росії, дасть поступ демократії. Цим вона жила…

«Вам не слід розслаблятися, тому що Росія здатна на все...»

Уривки інтерв’ю Валерії Новодворської «Високому Замку» від 5 березня 2014 р.

***

“У нас, в Росії, на жаль, більше немає справжньої інтелігенції. Є продажна, куплена «еліта», яка тапочки за Путіним носить. Демократична інтелігенція — та, яка колись виступала проти вторгнення радянських військ у Чехословаччину, — у повному жаху від подій навколо України. Розглядає їх як злочин проти людяності. «Демократичний союз», в якому я перебуваю, зробив заяву «Фашистська агресія Кремля». Ми вимагаємо виключення Росії з ООН, з усіх європейських структур, застосування економічних санкцій. Ми життя готові віддати за свободу України. Але нас мало...”.

***

“Для здійснення імперських планів у Путіна реальних сил немає. Росія на передостанньому подиху. Але, як кажуть, на Аллаха сподівайся, а верблюда прив’язуй. Путіна треба зупиняти більш жорстко”.

***

“На фанатизм, експансію, бажання завоювати світ хворів не тільки Путін, а й Гітлер, Сталін, Каддафі, Хусейн. Потрібна жорстка міжнародна відсіч... Тоді, можливо, наша країна, як колись Сербія, яка врешті-решт піднялася, щоб звалити Мілошевича, сама Путіна зв’яже і здасть у Гаазький трибунал. Треба діяти і економічними, і політичними санкціями. Гнати Путіна звідусіль, звідки тільки можна. Щоб кожен росія­нин з тих, хто готовий голосувати за нього (імперців у нас достатньо), відчув, що Путін — це погано, шкідливо, небезпечно”.

***

“Державні процеси в Україні треба форсувати. Хто не вміє говорити по-українськи, нехай вчиться потихеньку. І тут Львів правий, коли проводить у себе День російської мови. Вам не треба сваритися щодо мови. Україна повинна показати ворогові єдність, згуртованість... Вам не слід розслаб­лятися, тому що Росія здатна на все. Країною управляє людина, яка поводиться як тиран. А тиран, який править рабами, себе не контролює...”.

***

“Якщо Янукович помре, то, зрозуміло, — від руки своїх російських друзів. Вони дуже бояться, що він коли-небудь розповість на суді в Гаазі, що та “третя сила”, яка стріляла по Небесній сотні Майдану, — переодягнені російські спецназівці. Що насправді пораду стріляти Янукович отримав від Путіна. Тому Янукович може зникнути, і його ніхто ніколи не знайде. Вбивство звалять на «народних месників», «бандерівців», бозна ще на кого. Путін дуже злий на Януковича — його маріо­нетка не виконала свого завдання. Прошляпив, не був настільки божевільним, щоб пролити кров потоками...”.