«Їду в Пітер на місяць-два. За цей час у квартирі в Пскові поселяються бомжі...»

Поки свідомі українці бойкотують російські товари, інші продовжують їздити до країни-агресора на заробітки. Журналіст «ВЗ» поспілкувалася з 37-річним Юрієм з Волині, який упродовж трьох років їздить у Росію “на будову”. Працював у Москві, Пітері, Саранську (столиця Республіки Мордовія), Сочі. Будував для росіян школи, готелі, котеджі, басейни, пошту...

Юрій каже, ставлення росіян до українців різко змінилось. «Коли повертались бусом додому, у Санкт-Петербурзі нас посеред дороги зупинила поліція, побачили українські номери. Посадили у свою машину і кажуть: «Ну, хлопці, давайте гроші! Інакше завеземо вас у райвідділ, заплатите штраф 200 доларів, отримаєте депортацію...». Раніше ловили українців на вокзалах — наших видно відразу. Тепер усі переважно їздять машинами. У кого була реєстрація, заплатив 250 грн., у кого не було — 500 грн.». Найгірше ставлення до заробітчан з України, за словами Юрія, у Москві, там приїжджих не люблять. У Пітері море таджиків і узбеків — їх вважають дешевою робочою силою. У маленьких містах, як-от Саранськ, конфліктів зазвичай не виникає.

Юрій розповідає, що його найбільше вразило. «Росіяни розраховують на подачки від держави. Там немає маленьких підприємств, як у нас. Місцеві день працюють, три — “бухають”. Велика країна, “душа нараспашку”! Звикли, що держава їх забезпечить. До роботи ставляться «пофігістично», безгосподарні. У нас в’їдеш у село — хати нові будуються. Знайома, коли приїхала з Пітера, питає: «Що у вас тут, самі мільйонери живуть?». Там по селах — розвалюхи, всюди кропива росте... Заб’ють кабанчика — все село гуде. З’їдять кабанчика, чекають, може, сусід кабанчика заб’є»...

Шокуючий приклад про життя-буття російської глибинки розповів Юрію росіянин, який купив у Пскові однокімнатну квартиру, а сам мотається по заробітках по “матушке-России”. «Їду в Пітер на місяць-два, — розповідав чоловік. — За цей час у квартирі заведуться бомжі або «алконавти». Коли бачать, що у квартирі ніхто не живе, перетворюють житло на притон. Звертатися у поліцію — марно. Це у порядку речей»...

Заробляють працелюбні українці в Росії непогано. Оплата на будові залежить від виробітків. Заробити «на сделке» можна 2-2,5 тисячі доларів на місяць.

Умови проживання — різні. «Було, жили у вагончику, у гуртожитку, — каже заробітчанин. — Іноді платили за проживання, іноді — безплатно».

«Як працювалося у Сочі? — питаю. — В Інтернеті було чимало кумедних фото, наприклад, унітази один навпроти одного у приміщеннях, нашвидкуруч зведених до Олімпіади». «На Олімпіаду виділили шалені гроші — 50 млрд. доларів. Все робилося ніби за західними стандартами, але з «совдепівським душком». Центральну вулицю у Сочі зробили гарно. Але ступиш вбік — хащі, все обшарпане. Показуха!». Волинянин працював у Красній Поляні, де розташований гірськолижний курорт, підйомники. «Природа там чудова. З Сочі до Красної Поляни проклали автомобільну та залізничну дороги — це найдорожчий об’єкт, який збудували до Олімпіа­ди. Витратили колосальні кошти. Але там тече гірська річка. Спеціалісти сказали, у будь-який момент річка може змінити русло і всю інфраструктуру змиє»...

Працювати більше, ніж три місяці, у Росії не можна. Треба мати пакет документів. Якщо затримаєтеся — вас депортують. Аби отримати реєстрацію швидко і безболісно, треба заплатити. Неофіційно така послуга потягне гривень на триста. Фірма оформить вас на квартиру, де уже зареєстровано чоловік із двісті (видається на три місяці). На цьому росія­ни добре заробляють. «Можна реєстрацію оформити офіційно, на пошті. Це коштуватиме удвічі дешевше. Але у тих паперах багато писанини, одна помарка, — все переписуєш”, — пояснює Юрій.

«Чому волиняни не їдуть, до прикладу, у Польщу? Росія ж, по суті, веде війну з Україною, забирає наші території...». «До Польщі їздять жінки — на вишні, яблука... Там немає стільки будов, скільки у Росії. Масштаби країн різні. Я працював у Варшаві. Там треба заплатити за житло, харчі, проїзд. У Росії з цим легше — дешевше». Юрій не приховує, часто зарплати затримують. Непоодинокі випадки, коли будуєш приватний будинок, а господар відмовляється платити. Викликає міграційну службу, повідомляє про нелегальних заробітчан, і тебе можуть депортувати з Росії. Доведеться заплатити штраф. Якщо попався перший раз — на наші гроші 600 грн. Від поліції ще можна відкупитися, від міграції — ні. Кому що доведеш?!

«Дозволу на роботу українці не оформляють?» — питаю. «У мене дозвіл був лише один раз, коли працював у Сочі. Там проходив медкомісію, заповнював купу бланків. Такий дозвіл обійшовся мені у 10 тисяч рублів, у Москві ще дорожче — 19 тисяч рублів. Це близько 500 доларів». Зрозуміло, чому заробітчани працюють нелегально...

Юрій каже, його земляки почали їздити на заробітки до Мінська. Зарплати там майже такі, що й у Москві... До Європи не їдуть тому, що там вимоги до будівництва значно вищі. «Німці — вимогливі, педантичні. Чіп­ляються до кожної дрібнички. У Росії все простіше. Особливо, якщо це державний об’єкт — школа чи дитячий садок. Ніхто не дивиться, що ти робиш. «Бабло» виділили — його треба освоїти». Юрій каже, на відкриття церкви у Саранську приїжджав Путін. Зробили гарно. Та за рік на стінах храму з’явилися тріщини... Не дотримались технології.

«Що думають пересічні росіяни про владу?».

«Ті, з якими я працював, ставляться до Путіна критично. Розуміють, те, що показують по телевізору, буцімто все в шоколаді, — неправда. Але їм все до лампочки. Вони невибагливі, їм би харчів додому купити. Посидіти-випити... Я коли працював у Пітері, познайомився з чоловіком з Донецька (живе у Росії з 14 років). Він залишив громадянство України. Називає себе українцем, але української мови не розуміє. Ми з ним розмовляли на політичні теми. Старається сказати щось розумне, але відчувається вплив російської пропаганди. Говорить про страшних “бандеровцев”, але хто це такі, не розуміє»...