Торкнутися Тернового Вінця можна лише у п’ятницю...

Нотр-­Дам де Парі (на фото) — один із найзнаменитіших соборів світу, “музика, що застигла у камені”, “Біблія для тих, хто не вміє читати”. Кожну його архітектурну деталь, кожен вітраж і химеру з притаманною йому художньою майстерністю описував у своєму знаменитому романі Віктор Гюго. Бути у Парижі і не побувати у Нотр-­Дам — те саме, що провести відпустку на Алясці і не побачити там снігу. У соборі Паризької Богоматері зберігаються головні реліквії християнства — Терновий Вінок Ісуса Христа, Цвях, що був вбитий у плоть Спасителя, та часточка Животворного Хреста. Дивовижно, але про це знає далеко не кожен парижанин. Що вже казати про туристів, які приїжджають у столицю Франції лише заради Ейфелевої вежі, Сени, Джоконди і свіжих круасанів...

З IV-­V століть до 1063 року ці сакральні предмети були доступні для поклоніння у Сіонській церкві. У 1063 році їх перевезли до палацу візантійських імператорів у Константинополі. У 1238 році через фінансові труднощі імператору Балдуїну ІІ довелося розпрощатися з ними. Заклав їх у Венеційський банк, щоб розплатитися з кредиторами, а повернути не зміг. Французький король Людовік ІХ (кузин Балдуїна ІІ) щедро заплатив за ці реліквії. Сума “викупу” склала половину річного бюджету королівства ­ 135 тис. ліврів!

Гінці мчали до Парижа на всіх парах. Однак король не міг так довго чекати і разом зі своїм братом вийшов їм назустріч. Босий, без монарших регалій, у простій лляній туніці. Йшов пішки 40 км. Куди й поділася втома, коли взяв у руки Терновий Вінок, просякнутий кров’ю Спасителя. Повертався у Париж з високо піднятою головою. Народ зустрічав свого правителя як героя... Через два роки представники Венеційського банку передали французам часточки Животворного Хреста. Святині зберігалися у капличці Сен-­Шапель (на острові Сіте неподалік королівського палацу). Її будівництво коштувало втричі дешевше, ніж сам Терновий Вінець. Шипи з Вінця познімали (загалом їх було 70) і роздарували іншим державам (зокрема кілька колючок відіслали у Ватикан).

Під час Французької революції Сен­-Шапель згоріла. Вінець дивом вцілів. Його передали на тимчасове зберігання у Національну бібліотеку. 1801 року імператор Наполеон вручив реліквію паризькому архієпископу. У 1806 році Вінець, разом з часточками Хреста, на якому розіп’яли Ісуса, та Цвяхом, що завдав Сину Божому тілесних страждань, перевезли у кафедральний собор Нотр-­Дам де Парі.

Раз на місяць, у першу п’ятницю, а також у п’ятницю Великого посту та Страсну п’ятницю о 15.00 кавалери Єрусалимського ордену Гробу Господнього виносять ці реліквії на публіку. Взяти участь у цьому святковому театралізованому дійстві пощастило і нашій паломницькій групі.

Собор переповнений туристами. Жодного поспіху, тисняви, ніхто не прокладає собі дорогу ліктями — за порядком пильно стежать церковні служителі. Просять сховати фотоапарати та вимкнути мобільні телефони.

За якусь хвилю оживає орган. Музикант видобуває зі 111 регістрів та 8 тис. труб дивовижні звуки, що здіймаються у висоту на 35 м. Голоси хористів схожі на ангельські. Навіть тим, хто більш-­менш володіє французькою, важко зрозуміти, про що йдеться. Але пісня заворожує — здається, слухала б її безперестанку. Мабуть, так співають у раю...

З-­за ризниці виходить урочиста процесія — лицарі у білих плащах з вишитими на них червоними хрестами, дами, вбрані у чорне, священики і, власне, охоронці реліквій. Вінець лежить на подушці, обшитій червоним оксамитом. Несе її найстарший з кавалерів. Вінець “запаяний” у футляр з різьбленим рослинним орнаментом, який приховує дві третини його окружності. Видима третина захищена міцним склом. Під час Великої революції Вінець розсікли на три частини та сховали у різних місцях. Потім частинки з’єднали, замаскувавши розломи золотистими перемичками.

Процесія проходить через увесь храм і зупиняється біля престолу Божого. Один зі священиків читає Євангеліє Страстей Господніх. Тепер можна ставати у чергу, аби поклонитися головній християнській реліквії.

Спочатку до Вінця допускають тих, хто сидить у перших рядах першого сектору. Потім — у перших рядах другого і т.д. Кожні 2­3 метри — “пост” охоронців, які пильнують, щоб ніхто не порушував порядку, встановленого тут більш як два століття тому...

Нарешті наша група вишикувалася у “колєйку”. Від хвилювання підгинаються ноги. За якусь мить торкнуся Тернового Вінця, з яким Спаситель пройшов свою хресну дорогу!

Нам пощастило. Узимку перед скляним релікварієм дозволяють лише схилити голову (щоб не допустити поширення грипу). Один з чоловіків, що стоїть у черзі переді мною, прикладає до Вінця іконку. Жалкую, що не здогадалася зробити те саме. Торкаюся чолом реліквії. Це триває секунду­дві, але стає так добре на душі. З Нотр-­Даму виходиш з твердим переконанням — нічого поганого з тобою не трапиться. Тут залишаєш свій смуток і безнадію, а виносиш — тиху радість та спокій...