Про душевний презент «на Івана» — від народного генія Івана Сколоздри

Святкування Івана Купала було однією з улюблених тем всесвітньо відомого художника Івана Сколоздри, цього самородка, автора живописних шедеврів на склі, які під гуркіт поїздів народжувалися в його скромній хатині, у мальовничому садку неподалік Дністра у селі Розвадові. Створені у стилі народного примітиву ці картини вражали своєю красою, легкістю і глибокими, «космічними» сенсами. Не буде перебільшенням сказати: у похмурі часи вони виконували ще одну місію — плекали світлі українські душі.

Господар розповідав мені: одного разу до нього привезли на екскурсію відпочивальників із курортного Трускавця. Після огляду колекції картин одна із російськомовних жительок Доннеччини просльозилася і сказала, що згадала хату-мазанку своєї бабусі і її українську мову. Художника зворушило, коли почув, що після перегляду його «наївних» робіт ця жінка захотіла розмовляти «солов'їною»..

Я не раз писав у «Високому Замку» про Івана Миколайовича, цього народного митця, мудреця. Набирався від його робіт натхнення. Бувало, у кінці тижня приїду у його зелену оазу, пан Іван розкладе вздовж стін по кімнатах оцих єдиних своїх «дітей» — і залишає мене з ними на самоті. Щоб у компанії козаків, колядників, русалок, парубків і юнок, у царстві райського цвіту я, за його словами, «трохи „відійшов“ від своєї писанини».

А потім він діставав з шафки добре червоне вино, і ми годинами говорили на різні теми, найперше — про високе мистецтво і ницих політиків. Про життя, яке воно є. Багато з нинішніх подій в Україні Іван Миколайович передбачив ще тоді. Зокрема, що «московити не пробачать нам нашої Незалежності»…

Мені дуже подобалася магнетична картина Сколоздри, яку умовно можна назвати «Цвіт папороті». Юнак і юнка у ніч на Купала знайшли своє щастя. Щасливі, не помічають довкола себе нікого-нічого…

Під враженням цього «неабищо» я зробив панові Іванові приватну комерційну пропозицію: щоб він намалював мені копію цієї картини — з тією лише різницею, щоби біля зелено-вогняної папороті був я. І поставив умову художнику: за цю роботу маю заплатити йому без всяких скидок…

За шаленими буднями про своє прохання я забув. Аж ось якось на саме свято Івана телефонує мені цей «розвадівський Піросмані» і вимагає негайно приїхати до Розвадова. Прихопив я якихось гостинців художникові на іменинни — і незадовго вже був у його геть потрісканій оселі неподалік колії. Господар запросив мене у прохолодну кімнату, яка слугувала ще й домашньою галереєю. І поставив перед моїми очима «Цвіт папороті» у новому варіанті.

Мені перехопило подих. Кілька хвилин не міг вимовити слова. Художник відчув усе, що я хотів бачити в цій роботі, і вишукано передав це. Можете і ви помилуватися цим дивотвором…

Того ж дня я пережив прикрі моменти. Іван Сколоздра навідріз відмовився брати плату за свою працю. Сказав, що це образило б його. І щоб припинити суперечку між нами, тут же на звороті своїм розмашистим почерком написав кілька слів на згадку, на добру пам’ять.

Сьогодні подивився я на цю картину знову і повернувся у ті далекі часи. Глянув на зворот — свій презент Іван Сколодра зробив мені на свято Івана у 1996 році. Тридцять років тому! Як давно це було — але нічого не стерлося у пам’яті від тієї нашої зустрічі! Вона донині зігріває, наснажує мене.

Дякую Вам за це, Іване Миколайовичу, Великий українцю з романтичним українським серцем!