Взяли під опіку зайчика — щоб через п’ять тижнів випустити його на волю

Під час заготівельних робіт у лісі на Тернопільщині механізатор побачив серед купи букових колод крихітне зайченя. Кмітлива зайчиха знайшла, на її думку, найбільш безпечне місце, де маленького пухнастика нічого не потривожило б. Де було їй знати, що цей сховок — тимчасовий…

Тракторист зупинив роботу автонавантажувача, узяв малого до себе у кабіну, вкрив його курткою. А як тільки закінчилася робоча зміна, привіз додому.

Поселив у клітку і взявся шукати оптимальний корм. Знайомий кролівник, якому під час косовиці кілька разів доводилося підбирати зайченят, порадив годувати малого козячим молоком. Добре, що по сусідству ґазда тримає дві «мінікорови»…

Всі турботи про знайду лягли на плечі другокласниці Каріни. Вона годувала свого маленького друга молоком із соски (витратили 18 літрів), прибирала за ним, випускала побігати по кімнаті. А коли підріс, приносила йому соковиту травичку. З крихітного клубочка через п’ять тижнів виріс великий вухань.

І ось настав час розлуки. Як і планували, зайчика повернули на свободу, в його рідне середовище. У клітці вивезли його на хутір Долини, на узлісся, де неподалік протікає потічок. Каріна відкрила дверцята клітки, але її улюбленець не дуже квапився покидати свою домівку. Тоді батько зняв з неї захисну сітку — і зайчик опинився у царстві буйної зелені. Обнюхав все довкола, встав на задні лапи, оцінив обстановку, зробив кілька невпевнених стрибків.

Зупинився, оглянувся, ніби попрощався з колишніми господарями, а потім подався у гущавину. Для нього розпочалося нове життя.

Хтозна, можливо, коли через якийсь час Каріна з татом гулятимуть у цих місцях, їх зустріне старий добрий друг…