Творче відлуння воїна Романа Долинського

Не знаю, чи стільки цікавих заходів проводили б у реабілітаційних центрах, якби не люди, які щиро вболівають за тих, хто ще вчора тримав над нами небо. Попри те, що хлопців лікують, для них організовують відвідування театрів, концертних залів, проводять майстер-класи з арттерапії…

Як, до прикладу, це вже стало правилом у Державному некомерційному підприємстві «Центр комплексної реабілітації «Галичина», що у Львові. Бо працює у цьому центрі чудова людина, яка для багатьох воїнів неофіційно стала другою мамою, — відповідальна за організацію культурних заходів у «Галичині» Світлана Ващишин. А керівниця Громадської організації «Всесвіт з Україною» Світлана Мерзлова не лише відгукується на прохання, а й сама організовує для хлопців цікаві культурні і просвітницькі заходи у «Галичині».

Багато чоловіків, які тижнями і місяцями відновлюються у «Галичині», відкривають у собі хобі, про які до поранення навіть не здогадувалися. До прикладу, у багатьох з них з’являється талант до малювання. Художниця, волонтерка Дарія Ступка, яка проводить майстер-класи з малювання, зрозуміла, що один із пацієнтів чудово малює. Це — Роман Долинський. Як з’ясувалося, Роман почав малювати ще до поранення, але не хотів про це нікому розповідати, бо дуже сором’язливий.

Однак Дарія розповіла про талант Романа Світлані Ващишин, і добра Фея «Галичини» з цією новиною прийшла до в.о. директора Данила Кривка, мовляв, треба Романові організувати виставку. Звісно, Данило Юрійович, який лише кілька місяців тому обійняв цю високу посаду, хвилювався: як це у стінах реабілітаційного центру має все відбуватися…

Виставку: «Світло сили: творчі відлуння душі воїна» відкрили 11 грудня. Зізнаюся, не сподівалася, що воїн, не маючи спеціальної художньої освіти, вміє так гарно малювати.

Про смаколики для учасників виставки та гостей подбала Мальтійська служба, а культурну програму представили учні Львівського музичного ліцею імені Соломії Крушельницької.

Завітав у гості і засновник Благодійного фонду «Незламні воїни», сапер Петро Буряк, який на фронті втратив обидві ноги. Петро розповів, як вижив після поранення і повернувся до життя після багатьох операцій. «Головне, хлопці, не можна здаватися, — звернувся до пацієнтів центру реабілітації „Галичина“ Петро Буряк. — Бо ніхто за вас не встане на ноги і не піде. Це ви маєте зробити самі».

Роман Долинський пішов захищати рідну землю у березні 2022-го. Йому було на той час 28 років, працював експедитором в одній з львівських фірм. Після тренувань на полігоні, потрапив до столиці, де служив у тиловій частині. А через два роки потрапив у Житомирську 78-у бригаду, де знову проходив навчання, а згодом став мінометником 95-ї бригади. Спочатку воював на Слов’янському напрямку, потім були Суми і Курськ, де й отримав поранення. 3 січня 2025 року скид з російського дрона мав намір обірвати життя українського солдата.

— Мені розірвало ногу, але вона ще висіла на шматках, — розповів журналістці «ВЗ» Роман. — Окрім того, я отримав уламкові поранення у ті частини тіла, що були незахищені бронежилетом і каскою. За словами лікарів, 40 відсотків тіла було пошкоджено осколками. Десять операцій поступово повертали мене до життя.

— Давно ходите на протезі?

— Цей протез мені зробила благодійна організація «Суперх'юменз». Маю ще один. Звикаю потроху.

— Ви почали малювати, коли потрапили у «Галичину» на реабілітацію?

— Малювати я почав ще у Києві. Мав трохи вільного часу. Моєю першою картиною стала палаюча москва, яку я малював так, щоб ніхто не бачив. А коли командир якось побачив цю картину, сказав, що мені треба малювати. І я зробив кілька робіт для цієї військової частини. Більшість з них залишилися у Києві. Далі про малювання довелося забути, бо у полях і лісах було не до малювання. Після поранення взявся викладати алмазну мозаїку, а на майстер-класі наново вчився малювати під керівництвом Дарії. Коли став на протез, і керівництво «Галичини» дозволило їздити на вихідні додому у Рясне-2, то «бавився» алмазною мозаїкою, яка допомагає розвивати дрібну моторику рук. Починав з маленьких фігурок.

Благодійниця Світлана Мерзлова пообіцяла Романові посприяти в організації його виставки в Українському національному музеї у Чикаго. Але сором’язливий Роман сказав, що наразі не готовий…