Велич маєтку графа Лянцкоронського

Колись він був осередком культурного життя, прикрашеним творами мистецтва та оточеним розкішним ландшафтним парком. Сьогодні ж ця пам’ятка потребує особливої уваги та турботи, аби не втратити того, що залишилося від її величного минулого.

Палац у Роздолі зводили наприкінці XVIII-го та перебудовували у XIX столітті. Його власниками була шляхетна родина Лянцкоронських — відомі меценати, політичні діячі й колекціонери.

У часи розквіту палац був не просто помешканням аристократів. Він слугував сховищем унікальної мистецької збірки Кароля Лянцкоронського — археолога, знавця історії та відомого колекціонера. У його колекції були стародавні артефакти, італійські полотна, книги й архіви. Частина спадщини збереглася та розкидана по музеях Європи, однак сам палац втратив більшість своїх скарбів у бурхливі роки ХХ століття.

Особливою гордістю маєтку був парк, закладений за класичними принципами англійського ландшафтного мистецтва. Доріжки вели до озер, альтанок, містків і декоративних груп дерев.

Побачити знімки палацу «тамтих часів» можна в історичних архівах, або на сторіках Вікіпедії. Насправді, тієї краси, яку ще у XVIIІ столітті заклав граф Лянцкоронський, давно нема. Її «вбила» радянська система і байдужість. За совєтів у палаці був розташований санаторій «Розділ». Більшість унікальних творів з колекції графа була розподілена по музеях колишнього союзу. Це був перший крок до знищення пам’ятки архітектури.

Після того, як розпався союз, перестав приймати відвідувачів і санаторій «Розділ». Величезний палац зі 60 кімнатами, облаштованими з художнім смаком, з величезною бібліотекою на 20 тисяч книг, що була розташована на першому поверсі, і античними скульптурами, стали нікому не потрібними. Покійному директору Львівської галереї мистецтв Борису Возницькому вдалося зберегти деякі музейні цінності. Але сам палац у 2004 році за смішну ціну опинився у недбалих приватних руках київської фірми «Мережа відпочинку». Придбавши за безцінь у «Укрпрофоздоровниці» пам’ятку архітектури, київські фірмачі начебто планували влити у палац друге дихання і облаштувати там музей чи картинну галерею. А поряд збудувати готель. Ремонтно—реставраційні роботи мали розпочати 2004 року. Але не розпочали: списали на формальності — брак якихось документів.

Через чотири роки «Мережа відпочинку» начебто вклала у реконструкцію палацу 500 тисяч гривень. Таку суму було виділено, щоб захистити архітектурну цінність від дощової і талої води, а також відновити електропостачання палацу.

Ще у травні 2013-го у тому, що пам’ятка архітектури ХVІІІ століття поросла мохом, я переконалася особисто. Побиті сходи з тильного боку позаростали бур’янами. Повибивані вікна обросло павутинням. Фасадний бік будівлі нагадує вхід у палац Потоцьких у Львові з під'їзною заасфальтованою доріжкою. От тільки двері у роздольському палаці тоді були зачинені. Перед дверима стояла псяча буда, на якій красувалася табличка «Злий пес». Однак ніхто палацу не охороняв. Не було ані сторожа, ані того злого пса.

Зізнаюся, була переконана, що палац Лянцкоронських не лише потонув у бур’янах, а й у смітті, а цеглу місцеві господарі розібрали на власні потреби. Тому, коли директорка туристичної фірми «Карпатія-Галич-тур» Теодозія-Любов Микитка запросила на екскурсію та «на сирник з глінтвейном» у палац Жевуських-Лянцкоронських при свічках у Роздолі, я здивувалася, бо знала, що там суцільна розвалюха. Була впевнена, що палац, найімовірніше, перетворився на руїну. Тим паче, що у країні війна, і хто би то вкладав кошти у його відновлення.

Але я помилялася…

Як з’ясувалося, 2023-го палац Жевуських-Лянцкоронських та низку його історичних споруд було придбано на державному приватизаційному аукціоні. Його власником стала українська інвестиційна компанія «ЕФІ ГРУП».

Що встигли працівники компанії зробити за цих два роки, журналістка «ВЗ» побачила на власні очі.

Звісно, за два роки перетворити руїну на палац, зміг би хіба що чарівник. Але те, що я побачила, мене справді вразило.

Так, у коридорах ще нема килимів і напастованого паркету, бо не так то все просто відновити і привести до ладу. Та й шибок у вікнах бракує.

За словами Любові Саварин, яка є і гідом, і виконує обов’язки прораба, івент-менеджера і ще багато кого у палаці, коли взялися за приведення до ладу палацу, вивезли лише сміття і всілякого непотребу понад 76 КамАЗів!

Багато допомагають волонтери, але і багато роздільців отримали роботу з впорядкування території і відновлення парку та палацу. Про це журналістці «ВЗ» розповіла генеральна директорка палацу Жевуських-Лянцкоронських Ганна Гаврилів.

— Люба Саварин щодня зі Самбора їздить до Роздолу півтори години машиною в один бік, — каже Ганна Гаврилів. — Стільки ж, відповідно, і назад. Але на таких ентузіастах якраз і тримається робота з відновлення палацу.

Ганна Гаврилів, з якою я познайомилася у 2000 році (Ганна прикрасила обкладинку журналу «Життя і Жінка», який видавав «Високий Замок» як Місіс Summer International, що відбувся на Філіппінах. — Г.Я.), розповіла, що про те, щоб взятися за відновлення палацу мріяла сім років тому. Коли виставили палац на аукціон, Ганна з Ігорем Ліскі - головою наглядової ради ТОВ «ЕФІ ГРУП» були конкурентами. Так сталося, що на аукціоні переміг пан Ігор. Але Ганна не могла відступити від своєї мрії, і запропонувала пану Ігорю допомогу у відновленні палацу.

— Я є керівником проєкту «Палац Розділ», що входить до складу ЕФІ груп. Цей проєкт реалізовано вперше в Україні! — каже Ганна Гаврилів. — Відтак, розпочато «Палац Розділ» — міжнародний проєкт, що має на меті відродження та функціонування палацово-паркового комплексу Жевуських — Лянцкоронських на засадах економічної ефективності. Він покликаний стати прецедентом ефективних інвестицій в культурну спадщину України, чим надихнути інших інвестувати в історичну нерухомість в малих громадах України.

У межах реалізації проєкту продовж 2023 — 2025 років виконано впорядкування та комплексні наукові дослідження будівель та прилеглої території, внаслідок чого виявлено збереженість серед офіційно радянських споруд комплексу частини історичного поселення Франкопіль, відновлено доступ до пивниць палацового архіву ХІХ століття, скарбця, цейхгаузу та господарських приміщень XVIIІ століття, а також фрагментів оборонних мурів раніших будівельних періодів, а на території парку знайдено мережу підземель, що вели від палацу до стратегічних об'єктів міста, та підземний хід від палацу до сусідньої броварні. Сьогодні споруди комплексу перебувають на стадії розробки науково-проєктної документації на реставрацію, реконструкцію та пристосування.

За словами пані Ганни, тепер у Розділ приїжджають студенти і фахівці, які і вивчають спадщину, і досліджують дерева парку. «Наш парк виявився другим найціннішим парком на Львівщині за кількістю вікових дерев», — каже Ганна Гаврилів.

А ще ті, хто вболіває за палац Жевуських-Лянцкоронських активно використовують гранти, тож вдалося запросити на роботу місцевих чоловіків та жінок, які доглядають за парком і допомагають з розчищенням палацу та прилеглих територій. Палац став першим об'єктом культурної спадщини, що був презентований на українській конференції з відновлення, яка відбулася у Римі у липні 2025 року.

Ми пройшли коридорами і розчищеними від сміття графськими покоями. На жаль, ми не побачили старовинних комодів і сервантів, полиці яких вгиналися від порцелянових сервізів, не бачили і ліжок з інкрустацією, на яких колись спали представники графського роду… Нічого цього не залишилося. Але завдяки таким ентузіастам, як Ганна Гаврилів, вірю, що палац воскресне і тут ще будуть проводити бали у залі, яку нам показала Любов Саварин. І частуватимуть усіх неймовірної смакоти роздільським сирником і глінтвейном. Як цього разу пригощали нашу групу.

Коли ми втомлені поверталися з екскурсії територією, що прилягає до палацу, Любов Саварин сказала, що на нас чекає сюрприз. Коли ми знову увійшли у палац, грала легка класична музика, всюди горіли свічки, а на столі на нас чекало частування — домашній сирник, горішки, сирна тарілка, чай і гарячий глінтвейн.

А директорка туристичної фірми «Карпатія-Галич-тур» Теодозія-Любов-Микитка роздавала усім сукні часів графа Лянцкоронського, бо ж, за бажанням, можна було одягнутися у цю красу і бодай на кілька хвилин уявити себе представницею графського роду…