«Амадока — як метафора, що стосується, зокрема, української історії, яку ми досі погано знаємо»

Премією був нагороджений перший том шведського видання роману «Амадока I», що вийшов у видавництві Albert Bonniers Förlag у 2024 році. Журі наголосило на тому, що Андрухович «бере на себе неймовірне завдання — зобразити болісну сучасну історію України через людей, їхні фрагментовані й ненадійні спогади й фантастичні оповіді». Також нагородили переклад шведською мовою, який «переконливо інтуїтивний» і передає глибину сюжету.

У контексті збройної агресії та культурного опору ця нагорода набуває ще більшої ваги. Вона — не просто визнання окремого автора, а й сигнал про те, що українська література має голос, її твори перекладаються, читаються й оцінюються за кордоном. Так, «Амадока» стає частиною культурної дипломатії України. Премія підтверджує, що український голос у сучасному літературному діалозі важливий та щирий. Андрухович сама підкреслює, що нагорода «привертає увагу до України — до її мови, літератури та живої культури, яка продовжує існувати, говорити й бути видимою навіть у складні часи».

Оригінал українською вийшов у 2020 році у видавництві «Видавництво Старого Лева». У Швеції роман видано в двох частинах: «Amadoka I» (2024) та «Amadoka II» (2025).

Для українського читача це, по-перше, привід звернутися до самого твору: роман заслуговує на увагу як з художнього, так і з культурно-історичного боку. По-друге, це стимул для читачів перекладеної літератури: українська проза виходить за межі України й набуває нового життя.

Пригадую, про роман «Амадока» ми зі Софією Андрухович розмовляли у січні 2020 року — під час презентації фільму «Віддана», знятого за романом письменниці «Фелікс Австрія» (найкраща книга 2014 року за версією BBC Україна. — Г.Я.).

Тоді Софія розповідала журналістці «ВЗ»: «Роман „Амадока“ — і про кохання, і про любов у широкому сенсі. Будь-який текст, особливо художній, так чи інакше торкається теми любові. У найновішому романі любов ще складніша і відкрита мною в інший спосіб, ніж у романі „Фелікс Австрія“. „Амадока“ — роман набагато складніший, набагато важчий. Там також є історичні шари, есеїстичний фрагмент. Він великий за обсягом і вміщує у собі три основні частини, що стосуються різних періодів історії і різних тем. Але кожна з цих тем так чи інакше розповідає про любов».

На моє запитання — чому така дивна назва роману і що вона означає, Софія Андрухович відповіла: «Це назва озера, яке начебто колись було на території сучасної України на кордоні між Поділлям і Галичиною, поблизу Кам’янця-Подільського. Це озеро вперше описав Геродот (давньогрецький історик. — Г. Я.). І начебто це озеро було найбільшим у Європі. Після Геродота це озеро з’являлося на багатьох середньовічних мапах європейських картографів, а згодом у якийсь момент воно просто зникло з мап, і сьогодні точно не відомо, чи це озеро існувало взагалі. Ніхто достеменно не знає, чи це була вигадка Геродота, чи воно було насправді, а потім безслідно зникло. Я використовую цей образ — образ озера Амадока — як метафору багатьох різних понять, зокрема, він стосується історії або мікроісторій і цілих шарів, зокрема, української історії, які ми досі погано знаємо, або про які боїмося говорити».