«10 блогерят», які не виправдали мого очікування

В український прокат вийшла стрічка «10 блогерят», яку анонсували як чорну комедію з елементами детективу та актуальною темою — вплив блогерів, культура хейту у соцмережах і публічний осуд. 22 жовтня свій новий фільм представив у Львові режисер-сценарист Олександр Щур разом з однією з героїнь картини Джозефіною Джексон.

Зізнаюся, що подивитися «10 блогерят», над створенням якого працював Олександр Щур, який виступив сценаристом і продюсером фільму «Буча», було моєю мрією. Чомусь була впевнена, що і «10 блогерят» отримають моїх 10 балів з десяти можливих. Але «10 блогерят» не виправдали мого очікування… Нехай ніхто не дорікає, мовляв, «Буча» і «блогерята» — це зовсім різні жанри.

Задум був, м’яко кажучи, вторинний: десять блогерів запрошують на таємничий острів для участі у «реаліті-шоу», яке швидко перетворюється на щось схоже на фільм жахів. Звучить, як алюзія на класичне «Десять негренят» Агати Крісті? Можливо. Але, схоже, автори сценарію цим і обмежилися — алюзією. Реальний розвиток подій у фільмі більше нагадує хаотичне нагромадження сцен без логіки, ритму чи внутрішньої мотивації персонажів.

Ідея зібрати «блогерів» в закритому просторі й поставити їх перед викликом публічного осуду через онлайнголосування справді має сильне підгрунтя — це своєрідне відображення сучасної культури соцмереж, де лайки/хейти стають «валютою». Обмежений простір, павільйон, камерність — усе це створює відчуття клаустрофобії та натякає на певну напругу. Стрічка торкається важливої теми — межі в соціальних мережах, відповідальність слова, наслідки публічного осуду. І це можна вважати її вагомим здобутком.

Але, на жаль, задум не реалізовано на повну — і це перетворює потенційно сильний фільм на слабкий продукт. Як на мене, сценарій доволі сирий, а діалоги акторів часто неприродні. Якось все награно виглядає, а не правдиво, як би хотілося. Хоча серед акторів є досвідчені професіонали. А молоді виконавці чи блогери, залучені до ролей, часто відчутно вибиваються із контексту.

Попри те, що фільм заявлений як комедійний детектив з елементами трилера, на практиці виявляється сумішшю, в якій жодна складова не працює повноцінно.

Жарти в «10 блогерят» базуються переважно на кліше: лайки, зйомки, «скандали», «ігри в блогерів». Це проблема, адже для комедії, а особливо чорної комедії, важливо, щоб гумор був гострим, несподіваним, мав сатиричний гострий край.

І окремо хочу сказати про матюки. Розумію, що блогери — звичайні люди. Але ж вони мають нести у маси не лише хайп, а й культуру. А як можна культуру поєднати з матюками? Тоді виходить суцільне безкультур’я.

«10 блогерят» — це ще один приклад того, як медіа-успіх у TikTok чи Instagram не конвертується автоматично в якісний кінематографічний продукт. Хайп — не синонім таланту, а популярність — не замінник змісту. Замість креативного експерименту глядачі отримали затягнуту, технічно слабку і концептуально порожню стрічку, яка хіба що доводить: блогери — це не завжди актори, а лайки — не квитки в кіно.