У Бучачі жив і творив великий Георг Пінзель

Тут історія промовляє з кожної будівлі

Ми виїхали зі Львова на світанку, щоб встигнути побачити якомога більше архітектурних пам’яток. Розташований серед пагорбів Подільської височини, Бучач із першого погляду зачаровує своєю атмосферою, архітектурою і духом історії, який відчувається тут у кожному камені. Тиша вулиць, легкий осінній туман і дзвінка прохолода ранку створили особливий настрій. Здавалось, ніби ми опинились у книжці - де час тече повільніше, а історія промовляє з кожної будівлі.

Вузенькі вулички привели нас у центр Бучача — до старої ратуші, одного з найвідоміших символів міста. Побудована у стилі бароко у середині XVIII століття, ратуша вражає деталями. Фасад прикрашений скульптурами видатного Іоанна Георга Пінзеля — українського Мікеланджело, роботи якого експонувалися у паризькому Луврі.

Іоанн Георг Пінзель — скульптор XVIII століття, про особистість якого досі точаться суперечки. Не знаємо точної дати його народження, походження чи навіть справжнього імені. Наш екскурсовод пан Микола припустив, що Пінзель — не справжнє прізвище, назвав ще кілька ймовірних варіантів. Утім, у світі майстра скульптури знають саме як Пінзеля.

Жителі Бучача пишаються, що саме в їхньому місті Пінзель створив свої найбільш знакові роботи. Приїхав сюди приблизно у 1750-их роках, коли місто належало польському магнатові Миколі Потоцькому. Той став покровителем митця і замовив у нього серію скульптур для головної архітектурної гордості Бучача — міської ратуші.

Фасад цієї будівлі, яку спроєктував архітектор Бернард Меретин, прикрашають фігури ангелів, лицарів і біблійних персонажів. У кожній скульптурі - неймовірна динаміка й емоційність. Пінзель, за словами пана Миколи, «оживляв» дерево й камінь так, як це вміють хіба що одиниці… Пінзель не залишив після себе мемуарів чи листів. Усе, що знаємо про нього, — збережено в його роботах.
Оглядаючи фігури на ратуші, важко повірити, що вони створені понад 250 років тому. Обличчя персонажів передають гаму емоцій: біль і молитву, благословення і боротьбу. У цьому — сила Пінзеля.

Тривалий час ім'я Пінзеля було мало відомим за межами України. Але 2012 року його скульптури з львівського музею експонувалися у Луврі - і стали сенсацією. Світ нарешті відкрив українського барокового майстра, і багато дослідників заговорили: «Його потрібно вивчати поруч із Мікеланджело й Берніні».

Бучач поступово відновлює і популяризує своє мистецьке надбання. З 14 скульптур ратуші, які колись створив Пінзель, збереглися лише дев’ять, однак у дуже зруйнованому стані. Їхнім відновленням зайнялися львівські реставратори. А сучасний скульптор Роман Вільгушинський вирізьбив пам’ятник Іоанну Пінзелю, який 2014 року встановили у Бучачі біля ратуші. Вільгушинський також відновив пошкоджені придорожні фігури.

Попри руйнування, костел Успіння Пресвятої Богородиці відновили

Окремо хочу розповісти про костел Успіння Пресвятої Діви Марії, у якому, попри дві світові війни й руйнування за совєтів, досі збереглися роботи Пінзеля.

Під час Першої світової війни російські війська пошкодили храм. Головний вівтар і частина бічних були зруйновані. Вцілілі речі вивезли до Польщі. З родинних склепів у підземеллях костелу викинули рештки Потоцьких, тут влаштували котельню. З 1945-го по 1991 рік костел був закритий, його використовували як склад. Після повернення храму у 1991 році римо-католицькій громаді сакральну пам’ятку відреставрували і встановили новий орган.

Чоловічий монастир — свідок духовного й освітнього життя краю

У самому серці Бучача височіє велична споруда — чоловічий монастир отців василіян, заснований у XVIII столітті. Його історія тісно пов’язана з родом Потоцьких — магнатів, які залишили помітний слід у житті міста. Архітектурний ансамбль монастиря, створений у стилі пізнього бароко, був зведений за проєктом відомого архітектора Бернарда Меретина. Скульптурне оздоблення монастиря та храму Святого Хреста виконав сам Іоанн Георг Пінзель.

За словами пана Миколи, монастир відродили отці василіяни, які повернулися до Бучача 1990 року. А заклав Бучацький монастир і школу при ньому граф Потоцький, який щедро обдарував монастир і забезпечив стипендії для його учнів.
Василіяни, відомі своєю місіонерською та педагогічною діяльністю, заснували при монастирі школу, де навчали дітей християнських цінностей, грамоти, латини, арифметики та навіть основ філософії.

Школа, що діяла при монастирі, відігравала особливу роль у житті міста. У часи, коли доступ до освіти був обмеженим, школа стала місцем, де хлопчики з навколишніх сіл отримували перші знання та духовне наставництво. Викладачі школи, а це були здебільшого монахи, дбали не лише про навчання, а й про моральне виховання своїх учнів. У навчальному процесі поєднувалися глибока релігійність і класична освіта.

Школа при монастирі виховала не одне покоління діячів, священників, учителів, громадських активістів тощо.
Нині Бучацький монастир отців василіян знову відкритий для вірян і гостей міста. У його стінах триває чернече життя (за словами пана Миколи, тут 10 ченців. — Г. Я.), служать літургії, працює бібліотека. Давня школа у звичному розумінні вже не функціонує, традиція просвіти живе — через катехитичні курси, молодіжні гуртки та культурні ініціативи, які підтримують монахи. Поблизу монастиря діє Бучацький ліцей імені Святого

Йосафата, який виховує юнаків. Тут навчаються хлопці віком від 13 років з Галичини, Закарпаття, сходу України та інших регіонів. Ліцей поліконфесійний — тут здобувають освіту діти не лише греко-католиків, а й православних, інших конфесій.

Про Бучач можна розповідати багато, бо це не просто точка на карті. Це місце, куди хочеться повернутися. Місто, яке зберігає пам’ять, дихає спокоєм і заряджає любов’ю до рідної землі…

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подорожі.