«Коли одягаю маску кішки, мені спокійніше…»

Сиджу на лавці, п’ю каву… Поруч — стадіон, де діти, зазвичай, грають у футбол. Але цього дня футбольного матчу не було. Помічаю, що по траві стрибає славнозвісний… квадробер.

Квадробери — люди, які імітують дії та звички тварин. Квадробічний рух започаткував японський спринтер Кенічі Іто. Він ще з дитинства потерпав від булінгу однолітків, які дражнили його «мавпенятком». Але вирішив не боротися проти прізвиська, а навпаки — максимально підіграти цьому образу й зробити його своєю перевагою.

Рухи у квадробера витончені, я би сказала, граційні. Цікавість бере гору і я підходжу ближче.

Переді мною — дівчинка-кішка… На обличчі - маска кішки, на руках — різнокольорові рукавички…

Знайомимось. Олесі - 11 років (навчається у 5-му класі). Приїхала до Львова з Запорізької області. Захоплюється квадробікою ось уже три роки.

«Багато людей ненавидять квадробиків…»

— Я займаюсь квадробікою, бо мене часто називають у школі негарною, — каже Олеся Геращенко, коли розпитую про її захоплення. — Мене навіть немає у шкільних фотоальбомах. Я не люблю фотографуватися. Коли одягаю маску, мені спокійніше…

Прошу Олесю зняти маску хоча би на декілька хвилин, щоб побачити її, але вона відмовляється…

Я знімаю свої окуляри — лисички, але це на Олесю не діє. Вона каже, що нікому не показує обличчя. Навіть по вулиці ходить завжди у масці.

— А у школі ти теж ходиш у масці? — запитую у дівчинки.

— У школі вчителі не дозволяють ходити у масці…(Олеся ніби усміхається, але зрозуміти її емоції я не можу. Навіть очей її не бачу. — Авт.). Вдома теж маску знімаю.

Я почала цікавитися в Інтернеті, де можна купити маску кішки, — розповідає. — Потім почала читати про заняття з квадробіки, і ось уже третій рік цим займаюся.

В Інтернеті є багато різних відео, як ці вправи треба правильно робити (Олеся показує мені детально, як вона виконує різні рухи: наприклад, ходьба тротом, або галоп… Фізичне навантаження на тіло досить велике. Час до часу вона перестрибує через гілку. — Авт.).

Мені подобаються ці заняття, у мене відчуття, що маю щось спільне з кішкою… Можу займатися п’ять годин поспіль!

Але багато людей ненавидять квадробиків. Кажуть, що це дивно — копіювати тварин і все таке.

— Тебе ображають? — запитую Олесю.

— Щодня стикаюся з булінгом. У мене колись була саморобна маска, діти її забрали і поламали.

— А з психологом у школі ти про це говорила?

— Я навіть не знаю, де у школі кабінет психолога… У мене враження, що увесь світ від мене відвернувся…Ось бачите — там сидять на траві дівчата з мого класу. Вони мене вважають дивною… Маю у школі лише одну подружку. Але ми спілкуємося, коли ніхто не бачить.

«Перестань бути квадробером. Зніми це чудо!»

Олеся розповідає, що займається також бойовим мистецтвом тхеквондо. У неї помаранчевий пояс, планує здавати на зелений.

— Ще я ношу маску тому, що у мене ніс з горбинкою, — каже дівчинка. — Я забула захиститися і мені ногою вдарили по носу. І поламали… Ніс зажив, але горбинка залишилася.

— Як мама реагує на твоє захоплення квадробікою? — запитую.

— Мама вже звикла. Раніше казала: «Перестань бути квадробером. Зніми це чудо!» (усміхається. — Авт.). На вулицю не дозволяла виходити в масці. Але зараз за це не сварить. А ось мій старший брат не сприймає моє захоплення квадробікою.

Олеся показує мені свій м’якенький хвостик. Каже, що уже сама навчилась такий робити. Ми говоримо з нею про красу зовнішню і красу внутрішню. Про маски, які часто носять у житті дорослі, бо бояться бути собою. Про те, що ці маски не завжди помітні…

На прощання бажаю Олесі знайти справжніх друзів.

Вона їсть цукерку і продовжує стрибати по футбольному полю наче кішка…

А тим часом…

Дитяча і сімейна психологиня Катерина Гольцберг так пояснює це незвичне захоплення:

— У всі часи були субкультури, до яких дітям цікаво долучитись та відчути приналежність до тих чи тих цінностей, спробувати вжитися в роль і стиль, притаманні певній спільноті.

Це про пошук ідентичності, свого місця у соціумі, про відчуття себе частиною чогось більшого, та ще й в оточенні однодумців. Мало яка субкультура не лякала батьків: дорослі не розуміють до кінця, «що за цим стоїть». І часто помиляються, забороняючи дитині приєднуватися до спільнот, мовляв, «їх там чекає щось жахливе, і взагалі — це якось ненормально виглядає».

Щодо ролей, які диктує та чи та субкультура. Не страшно, що йдеться про переодягання в костюми тварин, імітацію їхніх рухів. Хтось «грає» в класі у «драма-квін», хтось — в «експерта». Тож у ролі тваринок нічого поганого немає.

Особливо зважаючи на те, що грають у квадроберів молодші підлітки та молодша школа — старшим дітям це не так цікаво.

Бажання наслідувати тварин — не психічне захворювання і не відхилення. Батькам треба більше почитати про цю течію, обговорити цікаві моменти з дітьми — це хороший крок до формування атмосфери довіри.

А якщо ви й досі дуже непокоїтесь, є хороша новина: участь у субкультурах це, зазвичай, ненадовго. Тож наберіться терпіння, є всі шанси, що це скоро мине, якщо не протистояти і не забороняти.