Кабан-«поєдинок» любить самотність, але «для романтики» повертається у стадо

Щойно під впливом плюсової температури зійшов перший сніг, пішов я прогулятися знайомим лісом. І там побачив, як хтось чи то проорав, чи то пройшовся бороною по дорозі, що розділяє один квартал від іншого. А трохи далі, за кількадесят метрів, цей «хтось» чи не під кожним дубом перевернув догори дриґом листяну підстилку. «То попрацював кабан-«поєдинок!» — зі знанням справи пояснив мені знайомий єгер.

— «Поєдинком» у нас називають дорослого самця дикого кабана, — розповідає пан Сергій. — Такий собі альфа-самець: живе окремо від сво­єї братії, гуляє наодинці, харчується теж сам. Від стада відходить на кілометр, а то й на два… Відбу­вається це зазвичай тоді, коли вепр досягає дво­річного віку, стає дорослим, самостійним. Ревни­ві самці у кабанячому гурті між собою кусаються. Льоха цим невдоволена, ричить на своїх «паруб­ків». І тоді хтось з них, змирившись з долею, вирі­шує жити окремо…

— Кабан-холостяк?

— Ні, не холостяк. Але одинак. Коли у самок по­чинається шлюбний період, він на відстані відчу­ває це і приходить до свого стада, парується з ними. А далі знову живе окремим життям, осібно від «колективу»…

Саме такий ось кабан-«поєдинок» своїми го­стрими іклами «боронував» лісову дорогу, робив рейвах під дубами. Шукав там жолудів, мишей та інших гризунів, нишпорив під корінням у пошуку всяких жучків. Знаю, що він, долаючи густі зарос­ті очерету, навіть серед зими занаджується до на­шого ставочка. Шукає у болоті багатих на протеїн молюсків, річкових черепах, жаб, черв’яків, жуч­ків-пендраків.

— От часом нарікають: кабани на городі з‘їли бульбу! — продовжує пан Сергій. — Неправда! Не картоплю кабани їли — вони занадилися туди, де відчували наявність білих личинок травнево­го хруща. Тих самих пендраків, про які говорив вище. Для вепрів то велика смакота! З‘являються личинки там, де не зовсім належно оброблено поле від шкідників…

Маршрути кабана-«поєдинка» можна відсте­жити по всьому лісу. Минулого тижня підібрав­ся він ледь не до крайньої хати у селі, яка прими­кає до лісу. Про наближення цього самітника дали знати домашні собаки. По-своєму вони гавка­ють, коли неподалік пробіжить козуля, коли шмиг­не лис чи пропетляє приблудний заєць. А от коли суне «поєдинок», Рекс із Мухою здіймають такий лемент, що ґазди серед ночі засвічують надворі світло. Хоч не хоч, а невдоволений здійнятим шу­мом кабан-самітник змушений шукати іншу, більш спокійну територію.