Передплата 2024 «Добра кухня»

Усе своє творче життя Сергій Кустов залишався вірним маленьким глядачам

У Першому театрі відбувся вечір пам’яті народного артиста України, який відійшов у засвіти 40 днів тому

Сергій Кустов. Фото з сайту galinfo
Сергій Кустов. Фото з сайту galinfo

Сергія Кустова знають і люблять кілька поколінь львівських глядачів — шанувальників Першого театру для дітей та юнацтва — легендарного Львівського ТЮГу. Влившись в його трупу в 1968 році, Сергій Павлович все життя залишався вірним маленьким глядачам, хоча й мав чимало пропозицій від поважніших і, здавалось би, престижніших театрів. Та й увагою кінорежисерів актор не був обділений. Чого вартий його кінодебют у фільмі «Бур'ян», де він знімався разом з Іваном Миколайчуком!

Того вечора у Першому театрі зібралися рідні, друзі, колеги Сергія Кустова, якого майже всі з любов’ю і вдячністю згадували, називаючи просто — «Павлович». Ведучим вечора пам’яті «Веселка моєї долі» був Ігор Гулюк, який знайомив присутніх з біографією Сергія Павловича, зачитуючи уривки з його автобіографічної книжки. На екрані демонструвався відеоряд з архівних фотографій і відеозаписів вистав за участю актора.

Фото автора
Фото автора

«Від імені нашого театру і від себе хочу подякувати Сергію Павловичу Кустову, — сказала виконувачка обов’язків директора-художнього керівника Першого театру Ірина Артим’як. — Подякувати за все, що він робив, за те, що був дуже талановитим, за те, що був добрим, був товаришем — тихим, скромним, завжди усміхненим, веселим, позитивним, надійним. Красно дякую від нас усіх і низький уклін».

Спогадами про друга поділився дослідник та знавець бойових мистецтв, засновник бойового гопака Володимир Пилат. За його словами, Сергій Кустов дуже вболівав за патріотичне виховання молоді. А відповідальний секретар Львівського осередку Національної спілки театральних діячів Юрій Чеков почав своє коротке слово з цитати Ліни Костенко: «При майстрах якось легше. Вони — як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота». Я не знаю, яким наш театр буде через років 10, — сказав він, — але театр — це не лише приміщення, це дух, який створюють актори своєю відданістю справі, своїм професіоналізмом. Коли ми, збираючись після вистави чи просто в творчому колі згадуємо наших корифеїв, — оце і є дух театру. Я не хотів би, щоб наш театр перетворився в театр проєктів — відпрацювали і пішли, — тоді це фабрика, а не театр. Але, коли ми згадуємо наших старших акторів, які творили на цій сцені, ми самі стаємо кращими, професійнішими. Я дуже дякую Першому театру і всім присутнім за те, що ми згадуємо сьогодні справді Атланта, людину непересічну, про яку можна довго говорити. І це означає, що театр живий, що театр сильний".

Зворушливими спогадами про Сергія Кустова поділилася його сім'я, якій він присвятив останні 10 років свого життя, — дружина Антоніна Іванівна Косих, її донька, племінниця й онук.

«Я вдячна долі за ці 10 років життя з Сергієм Павловичем, — сказала пані Антоніна. — Хочу розповісти про нашу творчу співпрацю, адже все почалося саме з цього. Ми познайомилися у лютому 2014 року в санаторії „Карпати“. Ми провели вечір у великій дружній компанії. Сергій Павлович тоді подарував мені дві свої книжечки — автобіографічну „Скомороший зорепад“ і „Осяяння“. А наступного дня розповів, що пише для дітей про свій рідний Гадяч на Полтавщині, про козаків, про історію свого рідного краю. Мене це зацікавило. І я подумала: мій Нікопольський край нічим не гірший і, мабуть, я знайшла того чоловіка, який зуміє написати для дітей і про Нікопольщину — славетний в історичному плані край. Згодом Сергій Кустов приїхав до мене в Нікополь і у нас з’явилися „Оповідки про козака Тривуса“ — історичні замальовки. Я багато розповідала Павловичу про наші традиції, перекази. Згодом написали „Легенди великого лугу“. Ми відразу вирішили, що ілюстрації до наших дитячих книжечок малюватимуть діти зі Львова, Полтави, Гадяча, Нікополя. За десять років ми видали з Сергієм Кустовим десять книжок».

Крім письменницького таланту, актор Сергій Кустов мав і хист художника — малював прекрасні шаржі на своїх друзів і колег. Про багатогранність таланту, велике щире серце Павловича згадували також і його колеги по перу, видавці, художники. Правду хтось сказав: людина живе доти, доки живе пам’ять про неї…

Схожі новини