«Бєня унікального блакитного кольору, але це і є причиною його генетичної проблеми. Він — гермафродит»

На сторінці у Фейсбуці Запорізького благодійного фонду «Boss.Kokos» сотні історій про те, як волонтери рятують французьких бульдогів. Ця порода собак на сьогодні є доволі популярною, а тому в Україні діють цілі ферми з їхнього розведення… На одній такій фермі може перебувати 20−30 тварин. Цей процес неконтрольований, адже, згідно із українським законодавством, будь-хто має право розводити собак і котів. Для цього не потрібно мати ліцензію. А у так званих чорних розведенців лише одна мета — заробити гроші!

На таких фермах французькі бульдоги живуть у жахливих умовах. У них серйозні проблеми зі здоров’ям: собаки втрачають шерсть, зір. Стають на все життя інвалідами. Але чорні розведенці продовжують їх нещадно експлуатувати! Собаки перетворюються в їхніх руках на «банкомати».

Засновниця Запорізької благодійної організації «Boss.Kokos» Ольга Нужна сім років рятує англійських, французьких бульдогів та мопсів. У її хоспісі чимало важко хворих тварин. 10 років тому пані Ольга врятувала французького бульдога, якого підібрала на вулиці. Кокос і досі живе в її родині. Власне з нього і почалась волонтерська робота з порятунку собак цієї породи.

Журналістка «ВЗ» поспілкувалась з Ольгою Нужною. З початку повномасштабної війни на вулицях Запоріжжя опинилося чимало тварин. Деякі господарі їх просто залишали та виїжджали за кордон…

— З Кривого Рогу до нашого притулку ще до війни привезли трьох цуценят французьких бульдогів, — каже Ольга Нужна. — Ми назвали їх Емма, Ошер і Пряник. Вони були дуже хворі. Худі, майже без шерсті. І це непоодинокий такий випадок. В Україні діють цілі ферми, на яких тримають по 20−30 бульдогів, і там вони народжують безупину. Для так званих чорних розведенців головне — це прибуток. Навіть якщо я напишу заяву у поліцію, цим питанням ніхто не буде займатися. В Україні немає закону щодо ліцензійного розведення тварин, а тому цим займаються усі, кому заманеться. Ці люди не хочуть працювати, вони експлуатують тварин і за їхній рахунок живуть.

Ось, наприклад, історія французького бульдога Монро. Вона народилась у нашому притулку, але зараз живе у сім'ї у Києві. Її вагітну маму Оллі наш Благодійний фонд під час війни викупив у чорних розведенців. Маму ми прилаштували у сім'ю, але нещодавно собаку отруїли на вулиці, і вона померла. Коли почалась війна, тварин масово почали викидати на вулицю — і господарі, і чорні розведенці. Лише зараз ситуація трішки стабілізувалася.

— Як ви ставитеся до таких горе-господарів, які залишають своїх домашніх улюбленців і їдуть за кордон?

— Я не засуджую людей, це не моє завдання. Моя мета — рятувати французьких бульдогів. Якщо вони віддали нам тварину, а не викинули, не приспали, не вбили, це вже добре. Бог їм суддя… А ось з чорними розведенцями у мене війна! Я їх ненавиджу. Бо ситуація з неконтрольованим розведенням тварин, особливо у селах, катастрофічна, — наголошує Ольга Нужна. — Собак «пачками» продають за кордон! Чорні розведенці експериментують із забарвленням шерсті, хоча французькі бульдоги мають класичні окраси.

У нашому хоспісі живе Бєня. Він унікального блакитного кольору, але ця унікальність і є причиною його генетичної проблеми. Блакитний колір — це не стандарт, а штучно виведений чорними розведенцями. Тому це не плюс, а великий мінус для цієї породи. Бєня — гермафродит (має два статеві органи). Для чорних розведенців він «генетичний брак». Бєню за тисячу доларів продали до США, але його повернули назад… Такі «особливі» собаки, зазвичай, потрапляють до притулків. У Запоріжжі лікарі зробили Бєні операцію, щоб він міг комфортно жити.

Або ще одна така історія. Є у нашому притулку «француз» Мирон, у якого рідкісне захворювання — спіна біфіда (розщеплення хребта). Собаки з таким діагнозом не ходять, а Мирон у нас пішов. Ми за ним доглядаємо. Він живе щасливим життям, їздив на море.

— Що треба зробити, аби змінити ситуацію з неконтрольованим розведенням тварин?

— Якщо хтось в Україні хоче розводити тварин, має отримати ліцензію. У нас має бути законодавство як у Європі. Закону щодо ліцензування немає і це наша біда. Я про це можу говорити годинами. Наше законодавство щодо тварин повною мірою не працює. Закон про тварин не ратифікований. У Європі у тварин є права, а в Україні - жодних прав немає. Вони як річ, з якою можна робити все, що хочеш. Нагадаю, що у нас законодавство щодо жорстокого поводження з тваринами з’явилося лише три роки тому.

— Як це питання проштовхнути, аби ним зацікавилися народні депутати?

— Цим питанням мають займатися юристи. У волонтерів, які рятують тварин, на це немає часу. Я ось з вами розмовляю, а біля мене стоять десять бульдогів… Крім того, ми не такий багатий фонд, щоб найняти купу працівників, щоб я бігала і комусь щось доводила. Волонтери самотужки рятують тварин. Вони «обліплені» тваринами і боргами. Такими є реалії в Україні. Ми як практики можемо юристам розповісти, які потрібні законодавчі зміни. Але проштовхувати питання з ліцензуванням мають юристи, і робити повинні це безкоштовно.

— Скільки через ваш хоспіс пройшло собак?

— 3,5 року я була активним волонтером, зоозахисником. Благодійний фонд «Boss.Kokos», який я заснувала, працює 2 роки. За цей час — понад 300. Нещодавно чотирьох цуценят французьких бульдогів евакуювали з Василівки, що у Запорізькій області. Вони були контужені. Довший час не мали їжі та води. Їх вдалося вивезти з окупованої території, бо там взагалі не було чим їх годувати. Один хлопчик, на жаль, помер. Ми вже нічим не змогли йому допомогти. Цуценята були дуже слабенькі, зневоднені. Але трьох собачок нам усе ж вдалося врятувати. Серед них — Горішок. Для нього ми знайшли господарів. Родина живе у Запоріжжі.

Якщо нам вдається знайти сім'ю для тварини, це добре. Але якщо родини не знаходимо, собаки залишаються у нашому хоспісі, де живуть важко хворі, невиліковні та старенькі бульдоги і мопси. На жаль, собак-інвалідів люди в родини не беруть. Собака, яка має проблеми зі здоров’ям, або стара, на довічному утриманні у нашому хоспісі.

— Яка історія вас найбільше вразила?

— Ви мене вночі розбудіть, і я розповів усі історії. І кожна з них унікальна. Пам’ятаю ім'я кожної врятованої собаки! Наша організація «Boss.Kokos» першою в Україні почала рятувати французьких бульдогів. Хоча на сьогодні таких організацій по всій країні є досить багато. Розповім вам, з чого розпочалась моя волонтерська діяльність. Кокос — мій перший французький бульдог. Я підібрала його на вулиці десять років тому. Він був брудний, худий, хворий. Мав три переломи стегна. Ми його довго лікували, доглядали. Через три місяці знайшли його колишніх господарів, але вони не захотіли його забирати, за що я їм вдячна донині. Вони лише сказали, скільки йому було років. Зараз Кокосу 15 років! Кілька років тому у нього діагностували рак простати. Пухлина у дуже незручному місці, тому ніхто з ветеринарів не захотів його оперувати. Але наш дідусь — молодець! Справжній боєць. Він разом з Арбузиком, це теж мій власний собака, у хоспісі як вихователі!

— Ким для вас стали французькі бульдоги?

— Для мене французькі бульдоги — це життя! Мені часто кажуть: «Ви так любите собак!». А я вам зізнаюсь, мені подобаються усі собаки, але люблю я тільки французьких бульдогів. У них «бульдожий» характер, і вони дуже вперті (усміхається. — Авт.). Якщо на вулиці «булька» впирається і не хоче йти, то лише через любов до вас, перестане вередувати… Це одна з небагатьох порід, якій не потрібні інші собаки. Їм головне, щоб поряд була людина, яку вони любитимуть. Якщо немає такої людини, французький бульдог може померти.

— Що ви порадите людям, які хочуть мати таку собаку. Що вони мають знати про цю породу?

— За такою собакою потрібний дуже якісний догляд, щоб вона не хворіла. Слід розуміти, що ця порода потребує фінансових витрат. Але багато людей, повірте, все віддадуть заради французьких бульдогів. У багатьох речах собі відмовляють заради них. У власниці французького бульдога у шафі може бути три сукні і помада, але в її домашньої улюблениці - десять! (Усміхається. — Авт.). «Бульдоголізм» не лікується, особливо жіночий.

— На вашій сторінці у Фейсбуці є розповідь про цікаву акцію: «Кава для бульдогів». Розкажіть, у чому її суть?

— Є багато людей, які постійно допомагають нашому хоспісу. Надсилають різні суми коштів — і 200 грн, і 1000 грн. Суть цієї акції: якщо ви купуєте каву, наприклад, за 30 грн, то ще 30 грн надсилаєте на рахунок нашого Благодійного фонду. Таку невелику суму коштів може пожертвувати значно більша кількість людей. А ми зможемо, своєю чергою, більше тварин врятувати!