Кабани шукали корму і налякали любительку грибів

Щоразу, коли пані Марія варить суп із сушених опеньків чи готує з них підливу, згадує, якого страху наїлася, коли недавно їх збирала.

Опеньків цього сезону вро­дило, хоч косою коси! Особливо багато їх знаходили у старому липнику і заростях верболозу, що примикали до невеличкого лісового озерця. За пів години грибомани назбирували цього добра по дві великі сумки.

А пані Марія того дня по­вернулася з тихого полюван­ня лише з однією торбою, і то неповною. Причиною став… виводок кабанів. Ціле ста­до вепрів від водойми до лісу з шумом-гамом-тріском про­мчало повз господиню, коли вона зачищала від опеньків порослу мохом колоду ясена. З переляку жінка залишила грибне місце — і швидко пода­лася додому.

Коли згодом розповідала про цю оказію знайомому лісникові, той лише усміхався. Сказав, що ось уже кілька років цим марш­рутом до зарослого очеретом озера навідується старий кабан. У літню спеку купається у прибе­режній багнюці, а взимку, про­кладаючи животом у снігу вели­кі напівтунелі, шукає в озерному болоті черепашок, жучків, со­лодкі корінці та іншу смакоту.

— А чого кабан зі своєю сім'єю занадився до озера вже тепер, — ніби вловлюючи за­питання сусідки, каже лісник. І сам же відповідає. — Зараз ка­бани мають що їсти — жолудів у лісі достатньо. Але коли заме­те хурделиця, з кормом буде складніше. Можливо, завбач­ливий вепр вирішив показати своїй молодій братії, де у не­году можна буде гарантовано знайти поживу. Де ж було ка­бану знати, що у тому районі ви шукали опеньків?