Через шалене кохання покинула росію і стала легендою українського кінематографа

Лариса Кадочникова зіграла понад 35 ролей. Її називали українською Джульєттою. Та найважливішою і найзірковішою для неї стала Марічка у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Попри те, що пані Лариса народилася в росії, її Батьківщиною давно стала Україна. Її запрошували у Голлівуд, пропонували підписати контракт про співпрацю на сім років, але вона відмовилася. За свою багаторічну працю стала легендою, зіркою без зіркової хвороби, попри те, що заслужила не лише народну любов, а й визнання на державному рівні. Кадочникова — народна артистка України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Кілька років тому, під час Одеського кінофестивалю, актриса із задоволенням поспілкувалася зі мною. Пані Лариса розповіла про легендарні «Тіні…», через зйомки яких їй тоді довелося звільнитися з відомого російського театру «Современник». А все через шалене кохання до знаменитого Юрія Іллєнка.

«Великий вплив мав на мене мій чоловік Юрій Іллєнко. Він настільки хотів, щоб я переїхала з москви в Україну, що я піддалася його вмовлянням. З ВГІКу у цей театр не брали, тільки з МХАТу. Туди потрапили лише дві особи — я і Людмила Гурченко. Коли мене взяли у „Современник“ до Єфремова, зрозуміла, що виграла лотерейний квиток. Моя мама (актриса Ніна Алисова. Зіграла маму Івана Миколайчука у „Тінях…“. — Г.Я.) була на сьомому небі від щастя, бо я не пішла у кінематограф, а — на сцену. А Єфремов був шокований, коли дізнався, що звільняюся. Він навіть не знав, хто такий Параджанов».

Актриса з таким теплом згадує про той незабутній період зйомок легендарних «Тіней…», що відбувалися у Криворівні.

«Мене постійно тягне у Криворівню, та часу завжди бракує. Це такий край чудовий, там живуть милі люди. Я й досі пам’ятаю, коли я, москвичка, йду селом, а до мене всі вітаються. Усміхаються. Не могла зрозуміти, звідки вони мене знають? Вони не говорили, а співали: „Добрий день“ — така мелодійна їхня мова. Я не розуміла значення слів, але слухати їх могла годинами — такої гарної мови не має більше жоден народ! Люди у Криворівні дуже щиро ставилися до нашої знімальної групи».

Актриса не ховає у найпотаємніші закамарки історії свого кохання. Коли ще вчилася, була шалено закохана у художника Іллю Глазунова. Була його музою, а мріяла стати дружиною, попри те, що Глазунов був одружений.

«Я ж не хотіла бути коханкою, мріяла бути коханою на все життя. Це не надія була, а мрія! На нашому романі треба було ставити крапку, бо ми не одружувалися, а навпаки, мучити одне одного. Він приїжджав на знімальні майданчики, ревнував мене… Я сиділа на парі в інституті, Глазунов міг прийти і при всіх забрати мене з занять. Він був деспотичною людиною. Я хворобливо перенесла наш розрив».

А потім у її житті з’явився легендарний Юрій Іллєнко, з яким разом вчилися (він, правда, на операторському відділенні) і який «вилікував» Ларису Кадочникову від нещасливого кохання. Вони прожили разом 18 років.

«Коли я працювала у „Современнике“, він шалено ревнував, тому й хотів за будь-яку ціну забрати мене в Україну. А коли я знімалася у його фільмах, він вже перейшов стадію „хлопчика“, став режисером. Це вже інша професія, вже він вибирав, хто у нього зніматиметься. Юра був розумним і красивим, мав ім'я і перейшов рівень Глазунова. З часом мій добрий Юра став жорстоким. Зійшов на Олімп, бо на екрани вийшов „Білий птах з чорною ознакою“, який отримав визнання і море премій».

Натомість, Кадочникова його не ревнувала. Каже, що Іллєнко був настільки завантажений роботою, що для «стрибків у гречку» часу не залишалося. «Коли приїжджали до нас у гості його родичі, він казав: „Зупиніть Ларису. Вона ревнує мене до чайника“. Він усе вигадував, батьки його дивувалися».

А потім настав кризовий період, коли група талановитих режисерів збиралася на кіностудії і почала зловживати алкогольними напоями. У це товариство, окрім Юрія Іллєнка, входив Іван Миколайчук, Кость Степанков, Леонід Осика… Брондуков почав їздити до москви на зйомки, тому й відколовся від них. Серцевиною цієї компанії був Параджанов. Хоча сам не пив. Ніколи! Як це роблять східні люди — частують, а самі не вживають.

«Коли я почала зніматися за кордоном у польському фільмі, братам Вадиму і Михайлові Іллєнкам казала, що у Юрія зараз криза. Просила, щоб телефонували йому, не залишали на самоті. Бо він у важкому психологічному стані. Але вони не виконали мого прохання. Кожен жив своїм життям. Криза у творчості та у наших стосунках і призвела до розлучення».

Другим офіційним чоловіком Лариси Кадочникової став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук, у якому служила 42-річна актриса. Коли я з актрисою записувала інтерв'ю на Одеському кінофестивалі, Михайло Саранчук сидів поруч з коханою дружиною, і, здавалося, ловив кожне її слово. Можливо, шалено ревнував у душі, коли пані Лариса розповідала про свої попередні захоплення і кохання, але навіть виду не подав. А на моє запитання, «яка ви господиня», обоє голосно засміялися.

«Я — жахлива господиня! Нічого не готую. Готує мій чоловік. Але це не означає, що він займає „посаду“ хатньої робітниці. Ми часто обідаємо у Будинку кіно, у театрі. Для нас нема проблем, де поїсти. Головне, що ми добре харчуємося. Квартира у нас маленька, а я ще й малюю, помешкання забите картинами…».

Вони прожили 30 щасливих років. Щоправда, «крісло» директора театру Саранчуку довелося залишити. Заради коханої.

Довідавшись про їхній роман, пару просто зацькували… А 2014-го Михайло Саранчук відійшов у засвіти.

Попри поважну дату народження у паспорті, Лариса Кадочникова має гарний вигляд. Як сама зізнається, ніколи не робила ботоксів та інших ін'єкцій.

«Щоранку роблю маску з домашнього сиру. Сир і сметана — тільки з базару. До цього додаю оливкову олію і будь-які фрукти. Збиваю і накладаю суміш на обличчя на 20 хвилин. А весною збираю бузок, складаю у морозильну камеру, заливши його водою. Цим льодом з бузком роблю масаж рук і обличчя. Такі маски зволожують і призупиняють старіння шкіри. Роблю це щодня, незалежно від свят і вихідних днів. Не ходжу у косметичні салони».

Мати гарний вигляд їй «допомагає» і стиль одягу. Надає перевагу костюмам зі штанами. Ну, а якщо спідниця, то має бути довга та така, щоб ідеально «сиділа». І обов’язково взуття на підборах…