«Коли відчуваю страх, читаю поезію»

На Луганщині, в одній із найгарячіших точок, сьогодні захищає Україну Христина Кудрява з Івано-Франківщини. Вона вже десять років в армії. Потрапила колись до війська з біржі праці й давно довела, що тут вона на своєму місці.

Дівчина згадує, колись її об­личчя красувалося на рекламних знімках, бо в юності була модел­лю. Також спробувала себе у ролі сомельє – відповідала за закупів­лю хороших вин до ресторану. Та ні одне, ні інше не стало справою життя. Мусила стати на біржу, а там запропонували посаду керівника культурним дозвіллям у військовій частині. І Христина, яка завжди лю­била працювати з людьми, погоди­лася. Так у 19 років стала військо­вою. А потім вирішила, що хоче бути офіцером, і закінчила Харків­ську академію Національної гвар­дії України.

Війна застала дівчину на Луган­щині, де її бригада майже в повно­му складі була на марші. Там 24 лютого і вступила в бій.

За кілька днів до повномасш­табної війни там було дуже неспо­кійно, – пригадує дівчина. – Щастя і Станицю Луганську постійно обстрілювали з “градів”. Ми розумі­ли, що росія перекидає сюди сили.

Виходячи зі Станиці Луганської, Христина залишила там усі свої речі. Вибігла з одним лише напліч­ником, в який не вкинула навіть за­пасної білизни. Зате взяла з собою на війну збірку прикарпатського письменника Юрія Іздрика. Його ві­рші додають їй сил у найтяжчі миті.

– Коли я відчуваю страх і три­вогу, роззброюю магазин, споря­джаю його набоями заново і чи­таю поезію. Це допомагає швидко опанувати себе, – каже дівчина. – Не можна падати духом, бо має­мо унікальний шанс знищити ве­личезне зло, яке стільки років не дає нам бути собою! Знаю, що до нас відправили росіян, які були в Бучі. Це додає ненависті. Але хви­лини слабкості бувають. Зараз найважче – це втрати побрати­мів і посестер. Щоночі, коли вто­ма забирає останні сили, я думка­ми прощаюся з усіма… І молюся, щоб прокинутися. Ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає.