«Липова долина на хуторі Радвани»

Тиша. Ліс. Природа… Це справді диво для містян, особливо у час локдауну, коли усі так втомилися від обмежень. І тут є нагода прогулятися, подихати свіжим повітрям і водночас подивитися на милих тваринок — баранчиків та овечок. А ще — поспостерігати, як з-під вправних рук ковалів, гончарів, валяльниць виходять справжні шедеври. Чи навіть самому спробувати себе у ковальському, гончарному чи валяльному мистецтві. Журналіст «ВЗ» вирішила вивчити цю нову туристичну локацію.

Лише за 20 км їзди від Львова — справжня мі­ні-Гуцульщина. Створив її Антон Мільчевич — учасник АТО родом із Закарпаття, а нині фер­мер і керівник першого в Укра­їні агротуристичного кластеру «Горбогори». Допомагають йому дружина Галина, доньки, друзі.

Мільчевич займається молоч­ним вівчарством на території ко­лишнього села Радвани, де був колись панський фільварок. Вже з травня господар розгортає для туристів відпочинкову локацію — «Липова долина на хуторі Рад­вани». До війни Антон Мільчевич займався столярним виробни­цтвом. А як повернувся з фронту, купив цех, згодом збудував бу­динок і перебрався сюди з дру­жиною й дітьми.

Антон розповідає, на хуто­рі Радвани з 1860 року був пан­ський фільварок, який у 1911 році перебудували. Фільварок належав панові Якову Капельне­ру. Колись тут була гуральня, де робили спирт із картоплі, яку тут же садили. На хуторі жили фор­налі — безземельні працівники фільварку. Вони були на повно­му утриманні пана, збудував тут для них будиночки. Зберегло­ся фото обжинків на хуторі, да­товане 1939 — 1942 роками, де пан позує разом із форналями. Останніх мешканців хутора Рад­вани переселили у Пустомити за радянських часів — дали їм тут квартири.

Нині Антон Мільчевич роз­вів на хуторі овець. На Львівщині овечих ферм — обмаль. «Думав, вівчарство притаманне лише гу­цулам у Карпатах і на Закарпатті, — розповідає фермер. — Але істо­рики розповіли, що тут, у районі хутора, воно теж було розвине­не. Місцеві жителі влітку пасли овець, а взимку наймалися до князя Галицького воювати. Жін­ки навіть платили вовною панові податок».

У кошарі Мільчевича — по­над 100 овець. Цьогоріч госпо­дар закупив племінних бара­нів французької породи лакон. Їх схрещують із самками гір­ської карпатської породи, аби були витриваліші. А ще має ба­ранів німецької породи фріз. Це молочна порода, яка дає най­більше молока і є еквівалентом гольштинської породи корів. Чи­стопородні фрізи не витримали б важких гірських погодних умов, тому їх схрещують з місцевими, аби покращити молочність.

Надворі бігають маленькі яг­нятка. Їх цього року народило­ся аж 46. У кошарах — овечки, які щойно окотились. До них навіду­ємося із частунками — морквина­ми. Овечки приглядаються. Гос­подар каже: «Вони не голодні. Це наші улюблениці. Охоче да­ють себе погладити, люблять по­спілкуватися».

З овечого молока тут роблять сир. Та й скуштувати поживне молоко також можна. Незаба­ром будуть овець стригти. З вов­ни робитимуть ліжники, шкар­петки тощо. Для цього з Карпат привезли автентичну прядку. За­раз якраз завершується ство­рення містечка ремесел. Уже розгорнула роботу сироварня Рубелів зі Львова. Виготовля­ють крафтові сири з коров’ячого і овечого молока, яке закупову­ють у місцевих фермерів.

Планують відтворити за ар­хівними даними старий фільва­рок. Зроблять «Бабусину хату», де можна буде випити карпат­ського чайку. Є гуральня, де з апарата капає спирт і з чистої води роблять наливки. Готують­ся встановити гончарну піч, щоб випікати давнім способом виро­би з глини. Тут розраховують на сімейний відпочинок для турис­тів.

«Зліпив горщик чи горнятко — іду в кузню спробувати коваль­ського ремесла і викувати щось собі на згадку. Втомився — пішов випити кави чи наливки», — роз­повідає Антон. «Подаруємо кож­ній людині позитивні емоції», — підхоплює ентузіазм батьків дочка Дзвенислава. Вона цього­річ закінчує школу і майбутньою професією обрала туризм, бо ця справа має перспективу.