Любов до вівчарства передалася у спадок

Цих тварин у сім’ї доглядали з діда-прадіда. Тож ще змалку ді­вчинка разом із дорослими пасла в полі вовнастих особин. Прихильність до них пронесла через десятиліття.

Тепер Тетяні Гнатівні важко навіть уя­вити своє життя без улюблених тварин. Розмовляючи з ними, відводить душу. А ті відповідають взаємністю, по п’ятах ходять за господинею, неначе діти.

Доля не пестила жінку. Понад двад­цять років вона працювала у містечку Малориті сусідньої Білорусі. Там же вийшла заміж, народила дочку. Та зго­дом довелося повернутися додому, щоб доглядати за немічною мамою, котра одинадцять років була прикутою до ліжка.

Періодично приїжджав із Білорусі чоловік. Але нині і його немає на біло­му світі. Тож довелося всі господарські клопоти взяти на власні плечі — косити, орати, рубати дрова. Вже не кажучи про догляд за вівцями — від народження аж до забою.

Донедавна пані Тетяна також три­мала свиней, корову. Відтак сіна до­водилось заготовляти значно більше. Неподалік хати косила власноруч, а на паях виручав трактор. Однак самій до­водиться згрібати, привозити, склада­ти стіжки. Хорошою помічницею стала дочка, що, як і мати, не цурається жод­ної робити.

Водночас господиня вдячна одно­сельчанину Олександрові Дордюку, ко­трий має диплом ветеринара. Хоча він не працює за фахом (розрахувався), проте ніколи не відмовляє у допомозі. Періодично оглядає ягняток, призначає лікування (особливо останнім часом, коли дошкуляють кліщі).

Чималою проблемою для Тетяни Гнатівни є собаки, котрі бігають вулиця­ми без прив’язі і здатні загризти моло­дих тварин. Тому доводилось звертати­ся до сільського голови, в міліцію, щоб якось вплинули на їхніх безвідповідаль­них власників.

На жаль, тепер вівчарство пере­творилося у доволі невдячне заняття. Скажімо, вже з десяток років ніхто не закуповує шкур (хоча ще недавно вони неабияк цінувалися). Тож цю сировину доводиться просто закопувати у землю.

Неприємно вражає і вартість вовни — п’ять гривень за кілограм (саме стіль­ки беруть із однієї тварини впродовж року). Але селянам доводиться збувати й за таку смішну ціну — щоб удома не лежала. А стригти мусять, адже в густій шубці літньої пори вівцям дуже спекот­но.

Тим часом м’ясо збути легше. Та й потрібне воно для власного споживан­ня. Тетяна Пилипук готує котлети, за­крутки і навіть відквашує баранину.

— Тетяно Гнатівно, овець вирощувати вигідніше, аніж свиней?

— Звичайно. Їх достатньо потримати пів року, і вже можна пускати під ніж. Та й догляд простіший — лише було б де випасати.

Валентина Борзовець для газети «Добрий господар»