Інстаграмні кавові столики із старого дерева

Пан Іван — виходець із мальовни­чого села Устя, що лежить на бе­резі Дністра, за кілька кілометрів від районного Миколаєва. Наймолод­ший із чотирьох дітей у сімействі Буг. Ке­рував будівельним управлінням у Пусто­митах. Будує різні об’єкти донині. Значну частину свого часу віддає громадським справам — як депутат Дроговизької сіль­ради, в якій потужно представляє рідне село, проявляє і втілює корисні для ньо­го ініціативи.

У вільний час пан Іван захоплюється грою у шахи, виховав багато юних май­стрів. «На старші літа» захопився вивчен­ням англійської мови. Та чи не найбільше його нині приваблює незвичне хобі — ви­готовлення з дерева кавових столиків (це рідкісне заняття у світі називають кофітейблом — від англійського Coffee Tables). Стара деревина, яка вже віджила свій вік, в його руках отримує друге жит­тя. І дарує великі позитивні емоції тим, кому пощастить мати вдома високохудожню річ, до якої доклав рук цей чо­ловік. «Вийти на люди» цим витворам до­помагають його соратники. Але пан Іван — диригент цієї справи, він моделює столики, на пилорамі розпилює заготов­ки, а потім шліфує, полірує, доводить їх до готовності. Тож із невиразного уламка виходить майбутній шедевр. Саме так — кожна робота Івана Буги є оригінальною, неповторною, має свою, так би мовити, родзинку.

— Я ніколи не вчеплю живого дерева, — каже наш співрозмовник. — Підшуковую такі дерева, які звалила буря, затопила вода. Матеріалом для роботи стають і старі пеньки. Деякі заготовки витягаю із Дністра. У ньому можна знайти столітні дерева, які колись росли біля краю ріки, а потім упали і законсервувалися у на­мулі. Одна з таких моїх цінних знахідок — морений дуб. Його колір дуже специ­фічний — коричнувато-чорний. Якби хо­тіли у магазині знайти таку фарбу — не знайдете. Що зробила природа за 100 років — люди не зроблять…

Свої кавові столики пан Іван виготов­ляє із дерев, які з обох боків мають жи­вий край. До цієї справи, крім згадува­ного дуба, добре надаються ясен, горіх, акація. В основному ті породи дерев, які у нас спалюють як дрова. Іван Іванович знаходить цьому матеріалу набагато ко­рисніше призначення. Особливо цікава у роботі акація.

Роботи Івана Буги знають шануваль­ники прекрасного у Луцьку, Одесі, Льво­ві, Києві. Висловлювали своє захоплен­ням ними у США, Канаді, Англії, Новій Зеландії, Норвегії, Болгарії, Німеччині, Японії, Тайвані. Коли їздив на змагання шахістів у Польщу, дарував свої вироби організаторам — почувалися на сьомому небі. Кілька днів тому, коли ми готува­ли цю публікацію, відправляв пакунок у Сан-Франциско…

Чим сучасну людину приваблює старе дерево? Своєю природніс­тю.

— Зріз дерева, особливо поперечний, має казковий вигляд, — роз’яснює бу­дівельник із талантом художника Іван Буга. — У відгуках мені часто пишуть: «Надзвичайно чудова робота! Видно всю текстуру дерева, кожну його лінію, кожну жилку…». А ще по внутрішньому малюнку дерева, по його прожилках можна отри­мати багато інформації про колишнє життя цього дерева. Скажімо, про те, як воно було повернуто — до півдня чи до півночі… Річ, яку я виготовляю, є єди­ною у світі. Тим вона і цінна. Люди хо­чуть мати у себе щось неповторне, екс­клюзивне — і дарувати його іншим. Один вдячний американець написав мені ледь не поему. Щоправда, зробив зауважен­ня за те, що вкрив його кавовий столик глянцевим лаком. Хотів мати його цілком природним. Зняв той лак, відшліфував по-своєму…

Перед тим, як відправити своє «не­абищо» у світи, Іван Буга з десяток ра­зів ретельно оглядає його, дошліфовує, «підпацовує». Гарно пакує у натуральну тканину, переважно з льону. Кладе у по­силку металеві ніжки під столик, викрут­ку, робочі рукавички. А ще — інструкцію англійською мовою. Щоб іноземці не ла­мали голови, як зібрати цей шедевраль­ний столик українця. Повсюдно сприй­мають його посилки «на ура».

— Нема у моїх роботах нічого особли­вого, — з властивою йому скромністю каже пан Іван. — Вся цінність моїх виробів у тому, що вони… прості. Десь прочитав, що оці всі наші «євроремонти», де все абсолютно біле, рівне, негативно впли­вають на людську психіку. Немає у при­роді нічого абсолютного! Щось є криве, щось косе, підігнуте. Вище, нижче, таєм­ниче, загадкове… І тим воно прекрасне!