ПередІванові лопухи

Щоразу, коли гості запитують про це, Іван Васильович відмахується:

— Та для курчат моїх оті лопухи! Хова­ються під ними від спеки і від яструба-люципера…

Сусід Петро, який знає пана Івана пів століття, лишень усміхається, коли чує таку відмазку. Курчата тут ні до чого: гар­ний сховок вони мають під калиною. А у лопухів інше призначення. Через кілька днів — свято Івана. Віддавна зранку, 7 лип­ня, батьки малого Івасика маїли ворота і дві хвіртки на подвір’ї букетами іван-чаю та… лопухами. Звичай такий у них ще з ді­да-прадіда. Лопухами обкладали у ліжку й сонного Іванка — щоб ріс здоровим.

Давно нема Іванових батьків. Але він шанує їхній ритуал: перед літніми імени­нами заквітчує своє подвір’я. На добру згадку про маму з татом і далеке дитин­ство. Тому до 7 липня не викошує у саду лопухів…