Як ми льоху до кнура возили

Півніцу добудували, Гань­ка довольна, війшла ще краща, ніж думав. Кум пі­шов самоізолюватисі додому. А я знов під строгим наглядом жінки. Надворі весна, всьо ожи­вая, лиш я сі мучу, нудьгую. Рано входит Гані і каже:

— Міхайле, наші льоха сі го­нит.

— А най то качка копне, а вона шо не зная, шо карантин?

— Та нє, вона новини не диви­сі, її приперло і всьо.

— Шо всьо?

— До кнура треба везти.

— Як, таже карантин, не мож­на. Ше вштрафуют.

— То шо, буде тварина мучи­тисі, та й нам пацєт треба, ади кризис страшний, хто зная, чим то сі всьо скінчит. Стули писок і їдь.

Пішов я в карник, включив льосі інтернет, показував но­вини, про пандемію. Але льо­ха вбернуласі до мене гузицев і впустила голову.

Зачели ріхтуватисі, залив бензину у мотоблок. Помили льоху шампунев, обробили ан­тисептиком. Маска не накіга­ласі, льоха скідала. А як їхати? Вихід найшли. Здоймив зі стри­ху противогаз, шо колис з армії вкрав. Ху, ледве накігли на пи­сок. Тепер льоха схожа на мініслона, трохи страшувато, якшо чесно. Зверху натігнув шльом. Гані покропила нас свіченов во­дов, і ми поїхали. Коли я проїз­джєв попри кума, він стояв за фірткув. Довго сі сміяв, як уви­дів льоху.

— А це куда ви цего мамонта везети?

— Та, курва, любови їй захоті­лосі, і то у час карантину.

— Ну, природа, шо зробиш, я би і сам хотів, аби мене відвезли до якоїс молодиці.

— Куме, а може би я льоху до вас завіз? Ви ше той кнур.

— Йой, ідіт на дітчу маму.

— Я жертую, поїхали зі мнов. Шо будете дома сидіти. Може, шос придумаїм.

— Добре, їду.

— Але намордник візміт.

Поїхали. Ми у намордниках, льоха в противогазі і шльомі. Во­рони попри дорогу, шо сиділи на деревах, перестали каркати і зробили великі очи. По дорогах нікого не здибали, всі на каран­тині. Коли ми приїхали до того ґазди, шо мав кнура, то льоха за­чула його феромони, скочила з прицепа і залетіла у фіртку. Кнур якраз ходив по оборі, як уздрів льоху в противогазі і шльомі, то зачєв так тікати, шо збив ґаз­ду, потолочив кури і по драби­ні відерсі на під, закрив за собов ляду. Причаївсі. Діти, шо гралисі на оборі, дістали енурез, ґазди­ні скочила у кірницу. А льоха по­лізла по драбині за кнуром. Кнур, як це увидів, вірвав шіфер, ско­чив зі стриху і побіг селом. Льо­ха за ним, а ми заскочили на мо­тоблок і за ними. Не доста, шо і так карантин, не доста, шо люди зашугані через телевізор і інтер­нет, а тут селом летит кнур, за ним якас тварина в противога­зі з хоботом і двоє у масках на мотоблоці. Цілим селом ганя­лисі за свиньми. А потім кнур ві­біг на трасу, по трасі їхала полі­ція і оголошувала, би всі сиділи вдома. Кнур в безвиході лєг під машину поліції, а льоха скочила на него і зачєла ґвалтувати. По­ліцаї затормозили і віскочили з машини. Кнур в паніці заскочив в їх машину і замкнув за собов двері. Льоха кинуласі до маши­ни. Коли поліцаї увиділи, шо на них біжит якас страшна тварина з хоботом, то так скоро ретиру­валисі, аж лишилисі лиш фураш­ка, свисток і правий капец. Льо­ха такі відкрила двері і заскочила в машину. Тепер вже ми з кумом закрили двері. Най паруютсі. Ви знайте, льоха такі вдаласі у свою ґаздиню, вмія переконува­ти. Кнур з закритими очима за­пертий у примусі поліції такі ви­конав свій довг три рази. Примус холітавсі, мигалки мигали, льо­ха хрюкала, а ми тримали двері. Через пів години льоха доволь­на вийшла з машини і вілізла на мотоблок. А кнур зумлів на за­днім сідєнії. То його проблеми. А ми поїхали додому, навіть віпити не вспіли. Нічо, може, вродісі такі пацєта, як наші поліція, ситі, до­брі до їди і наглі. Не кожен злучу­вав свині у поліцейській машині.

Публікується зі збереженням мови автора.