Передплата 2024 «Добре здоров’я»

"Сімейна лікарка боїться оглядати хворих, бо не має захисного костюма"

"Лікарі звинуватили маму в симуляції". Як через некомпетентність, байдужість та відсутність надійних засобів в Україні втрачають людей під час епідемії коронавірусу

Цією трагічною і водночас повчальною історією поділився на своїй сторінці у Facebook користувач Дмитро Соболь (Dmitriy Sobol).

У п’ятницю. 27 березня, помер наш батько, дідусь Тимура, в половина нашої зараз сім’ї перебуває у різних лікарнях Західної України. Це страшна історія, яка досі не завершилася.

Щодня бачу рекомендації від МОЗ:
— не займайтеся самолікуванням, телефонуйте сімейному лікарю;

— пацієнт загинув, оскільки звернувся пізно, не мовчіть про симптоми.

Так ось, хочу поділитися з вами деталями історії, яка розповідає не про рекомендації МОЗ, а про його вчинки. Сподіваюся, це посприяє тому, щоб ви зателефонували своїм родичам, запитали про їхнє здоров’я і у випадку якихось симптомів не мовчали.
Хронологія подій:

20 березня вранці ми дізналися від батьків:

— в мами третій день температура 38 і сильний кашель;

— у батька температура незначна 37 «з копійками» вже п’ятий день.

— вони мали контакт зі сім’єю з рідного села Вовчаківці, члени якої недавно повернулися з Італії і «сидять удома» з високою температурою.

1. Наш головний крок, згідно з рекомендаціями, був — звернулися до сімейного лікаря. Сімейний лікар телефоном проконсультувала батьків, при цьому запевнила, що в їхніх симптомах немає нічого страшного, і порадила пити чай та більше води. Прийняти вона їх не зможе, оскільки сама хворіє вдома.

У госпіталізації, на її думку, не було потреби, оскільки симптоми незначні.

2. Наступний крок — дзвінок на 103, де нам відмовили у госпіталізації (телефонуйте сімейному лікарю!).

3. Батьки звернулися до своїх знайомих і поїхали в інфекційну лікарню, де їх погодилися прийняти.

Лікар вислухала їх і зробила висновок:

— у мами сильні хрипи, виписала антибіотики, лягати у лікарю не обов’язково, ви можете приймати антибіотики вдома:

— батько здоровий.
Батьки поїхали додому. Ні аналізів, ні рентгену, нічого!

4. Ми звернулися на всі можливі «гарячі лінії» в обід, 20 березня — Національної служби здоров’я, «Covid-19 в Івано-Франківській області», Міністерства охорони здоров’я. Всі казали одне і те ж: «Ви зробили все правильно, ваших батьків мусять особисто оглянути і потенційно госпіталізувати, спілкуйтеся з сімейним лікарем». На наші коментарі, що цього не відбувається, сімейний лікар сама хворіє вдома і не може оглянути батьків, а інших лікарів немає, порад від «гарячих ліній» не було: «Телефонуйте сімейному лікарю. Ми працюємо за чіткою інструкцією і такого у ній не передбачено».

Переконаний, всі «лінії» записуються, і можна підняти всі розмови, де ми, серед іншого, говорили про потенційно інфіковану сім’ю, члени якої повернулися з Італії.

5. Завдяки нашій наполегливості і відгуку медика Снятинської лікарні, який є керівником сімейного лікаря батьків, нам доли добро на госпіталізацію мами. Приїхала «швидка» і її забрали у Коломийську районну інфекційну лікарню.

6. У вівторок, 24 березня, ми дізналися від батька дві новини: всю сім’ю, про яку ми розповідали, госпіталізували в Івано-Франківську лікарню з підозрою на коронавірус. Про це ми повідомили лікарю мами, та для нього це вже не було новиною, оскільки це трапилрся вже кілька днів тому. Але стан батька почав потроху погіршуватися, температура піднімалася, але не доходила до 38. Про це він знову повідомив сімейному лікарю, яка йому, як і раніше, — по телефону, — поставила діагноз, виписала пігулки, порадила пити гарячий чай і більше води. Це все. Госпіталізувати батька вона не вважала за потрібне.

7. Через п’ять днів у лікарні мамин стан не змінився. І ми почали піднімати всіх, кого могли, аби звернути на неї увагу і зробити їй тест на коронавірус. Безкінечні дзвінки нарешті досягли результату, за інформацією лікаря, у мами взяли мазок і паралельно зробили експрес-тест.

Після негативного експрес-тесту мамин лікар вирішив поскаржитися нам, «що наша мама просто симулює свій стан, оскільки їй, очевидно, бракує уваги».

8. 27 березня ми ще чекали результат маминого тесту ПЦР. В обід пролунав дзвінок про те, що у батьківському домі буде дезінфекція. Ми зателефонували батькові і дізналися, що він у лікарні в Коломиї, і його забирають до Івано-Франківська. Йому було дуже важко говорити, але він пообіцуяв передзвонити. Лікарі з Коломиї повідомили нам про дуже важкий стан батька. І через годину ми дізналися, що батько помер у машині «швидкої допомоги», не доїхавши до лікарні в Івано-Франківську.

Все відбулося дуже швидко, буквально за кілька годин.

9. Того ж вечора після новини про смерть батька, мамин лікар повідомив, що тест ПЦР мамі не зробили, вони вважали, що після експрес-тесту він не потрібен і обдурили нас. Послалися на те, що, мовляв, переплутали та інформували нас неправильно. При цьому, як нам відомо, вже за день до цього випадку було відомо, що в ушпиталеної сім’ї, з якою контактували наші батьки, підтвердили коронавірус.

10. У суботу, 28 березня, мамі зробили тест ПЦР вранці і ще один експрес-тест. Удень експрес-тест показав негативний результат, а увечері з’явилися результати тесту ПЦР, — позитивні. Маму забрали у лікарню в Івано-Франківськ.

Подаю низку чинників, які є найважливішими у нашій історії, і з них можна зробити певні висновки.

1. Наступного дня після смерті батька нам стало відомо, що Центральна клінічна лікарня м. Коломиї передала Коломийській районній інфекційній лікарні апарт штучної вентиляції легень і зробила це ще тиждень тому (десь 20 березня). І досі його не розпакували, не навчили персонал користуватися ним. Персонал навіть не знав про нього. Байдужість до хворих і надія, що «пронесе», — ось те, що, мабуть, було у голові головного лікаря. Можливо, цей апарат у робочому стані міг би зберегти життя нашому батькові.

2. Коли батька поклали у Коломию, лікарі бачили його важкий стан і не скерували в реанімацію у цьому жд місті, де є апарати штучної вентиляції легень, а взялися везти в Івано-Франківськ, за 60 кілометрів.

3. Сімейний лікар некомпетентний, він сприяє самолікуванню. Без розуміння історії хвороби, аналізів і навіть особистого огляду, призначає препарати насліпо і радить пити чай. А після смерті батька з’ясувалося, що сімейний лікар боїться оглядати пацієнтів, оскільки хворі можуть бути справді зараженими коронавірусом, а в неї немає захисного костюма.

І, як нам відомо, сімейний лікар залишається на посаді, і далі роздає схожі поради іншим потенційно зараженим коронавірусом.

4. Про сім’ю сусідів, яка була потенційно інфікованою і перебувала у стаціонарі, лікарі знали ще 22−23 березня. Маючи звернення інших людей, які були з ними у контакті, ніхто ніяк не відреагував, не відправив на госпіталізацію і навіть не зробив тести тим, хто вже був госпіталізований.

5. Батько помер 27 березня близько 18-ї. Тільки через добу ми змогли з’ясувати, де перебуває тіло, кожен лікар, з якими ми говорили, казав, то Снятин, то Коломия, то Івано-Франківськ. Ми одразу наполягали на тесті у батька, щоб виявити вірус і визначити причину смерті. Вже тиждень ми не можемо забрати батька, оскільки тест перші три дні ніхто не зробив, а результати видавати ніхто не поспішає. В Івано-Франківську відмовилися робити тест, після чого довелося перевозити тіло у Коломию для подальших дій.
Якщо б ми не наполягали на тесті батька, то його смерть списали б на звичайну пневмонію. А скільки таких смертей від пневмонії по Україні? Це вам не 23 особи, як виплаває зараз з інформації МОЗ.

6. Брат зі сім’єю перебуває з 28 березня у лікарні, минув тиждень, результатів тестів немає. Куди квапитися, чи не так?

І як взагалі у період пандемії лабораторія працює п’ять днів на тиждень?

7. Експрес-тести «до одного місця» і не дають правильного результату. Коли мама лягла у лікарню, її приймали у спецкостюмах, після негативного експрес-тесту з нею всі лікарі і медсестри спілкувалися без костюмів, а вісля інформації про батька — знову почали приходити у костюмах. Тож скільки людей вона могла заразити за цей час, скільки лікарів і сусідів з палати заразилися?

8. «Гарячі лінії» тільки інформують про те, що треба звертатися до сімейного лікаря і ніхто не може підказати, як діяти у нестандартній ситуації. Я просив записати мої контакти, все уточнити і повернуся з відповіддю пізніше, але мені відмовили. «Максимум, що ми можемо — це записувати скарги на когось з лікарів», — сказали мені.
Ми дуже вдячні всім лікарям, які перебувають на своїй роботі майже цілодобово і борються за життя інфікованих. Та некомпетентні люди не мають бути у цій ланці охорони здоров’я. Ми віримо, що смерть нашого батька буде не просто черговою втратою під час епідемії, а всі зможуть зробити висновки і це допоможе іншим інфікованим. А державні установи проведуть роботу зі своїм персоналом і переглянуть процеси. А також віримо, що люди, дізнавшись про нашу історію, будуть боротися за свої життя, а не сидіти вдома і пити чай за рекомендацією сімейного лікаря.

Друзі, велике прохання, обмежте свої контакти з близькими і знайомими до мінімуму. А кому доводиться працювати у цей непростий час, бережіть себе і будьте здорові.

Схожі новини