«Мій приятель попробував ті таблетки. У нього почалися галюцинації…» (відео)

На відеоролик у Youtube, де підлітки ведуть «прямий репортаж» із бункера, розташованого на території колишнього Львівського автобусного заводу, редакція «ВЗ» натрапила цілком випадково. Хлопці спускаються у підземну споруду і проводять «інвентаризацію» речей, які там знайшли: протигази і фільтри до них, респіратори, каски… Каски викладені рядочками на полицях. Протигази і респіратори запаковані й поскладані у дерев’яні ящики. Десятки ящиків, нагромаджених один на одного, що сягають стелі! Найцікавіша знахідка, яка викликає вигуки здивування у власника «голосу за кадром», — жовті пластмасові футляри. Усередині них мініпенали. У кожному — по шість круглих білих таблеток.

Розшукати героїв цього відео нам не вдалося. Але ми поспілкувалися з хлоп­цем, який побував на «екскур­сії» у цьому бункері. Домовили­ся з ним про зустріч біля брами ЛАЗу. Брама закрита, на ній ви­сить колодка.

«Мені це місце показав мій друг Юрко», — розповідає Свя­тослав. (Підліток попросив не вказувати свого справжнього імені. Так само просить зберег­ти у таємниці ім’я свого прияте­ля. Хлопчаки вже не раз «відзна­чалися» різними «подвигами», тож бояться, аби їх за чергову витівку не відрахували зі шко­ли). «Юрко займається екстре­мальним руфінгом і сталкінгом. Я цим не цікавлюся, але побува­ти у справжньому бомбосхови­щі кортіло», — розповідає Свя­тослав.

Руфери — це екстремали, які у пошуках гострих відчуттів ви­дряпуються на дахи по усту­пах у стінах, водостічних трубах, пожежних драбинах. Сталкери проникають у занедбані або не­добудовані споруди, промисло­ві об’єкти, покинуті житлові бу­динки.

Запитую Святослава, як вда­лося проникнути на територію заводу. Хлопець підводить мене до зовнішньої стіни будівлі. Сті­на — не менш ніж 5 м заввишки. У ній є наскрізна діра, але туди ані доросла людина, ані дити­на не пролізе. Проходимо кілька метрів вздовж стіни. Ніде входу немає. Святослав штовхає старі металеві двері, які вже поіржаві­ли. Наглухо заварені.

«Перелізли через стіну з ву­лиці. Тоді видерлися на дах, пе­рескочили з нього на інший, спустилися на перший поверх. Бункер був зверху заґратований, але решітку вже хтось зрізав до нас. Драбиною спустилися вниз. Бомбосховище не розташоване глибоко під землею — приблиз­но на глибині одного поверху», — розповідає підліток. «Уночі ліз­ли?» — питаю. «Та ні, вдень, у не­ділю». «А мали якесь спеціаль­не спорядження?» — цікавлюся. «Був вбраний як зараз — у кросів­ки, спортивний одяг. Прихопили зі собою тільки ліхтар», — каже. «Трофеї» якісь узяли звідти?". «Я нічого не брав, — запевняє Свя­тослав. — А хлопці взяли респіра­тор і трохи тих… таблеток». «Ти їх пробував?» — питаю. «Ні, — хло­пець категоричний. — Але один із моїх приятелів пробував. У нього почалися галюцинації. Наче до нас говорив, але точно бачив пе­ред собою когось іншого. Якісь гроші під ліжком у себе шукав… Через шість годин його „попус­тило“. Нічого не пам’ятав. В Ін­тернеті читали про ті таблетки. Якщо дві прийняти, то можна й померти».

Тарен 6 — медикамент, який призначався для цивільного на­селення на випадок ядерної війни як протиотрута, що мала вберегти від згубного впливу радіації або хімічної атаки (та­рен є антидотом проти фосфа­то-органічних хімічних речо­вин). Апрофен (діюча речовина препарату) розробили в СРСР у Всесоюзному науково-дослід­ному хіміко-фармацевтично­му інституті ім. Серго Орджоні­кідзе, широко застосовувався під час війни в Афганістані. У ра­дянські часи апрофен входив у комплект військових аптечок для індивідуального користу­вання.

Як подають інтернет-джере­ла, тарен володіє психотропною дією. Діяти починає через пів­години після прийому, дія три­ває 4−5 годин. Людина відчуває запаморочення, сухість у роті, млявість. Їй важко сфокусува­ти зір на одному предметі. Се­ред побічних ефектів — нудота, блювота, біль у животі, головний біль (за рахунок підвищення вну­трішньочерепного тиску), агре­сивність, перепади настрою, неадекватна поведінка, галю­цинації та провали у пам’яті. За передозування можуть виника­ти судоми, порушуватися робо­та серця і нирок. У поєднанні з алкоголем — смертельна отрута.

Після розвалу промислових гігантів на всій території колиш­нього Радянського Союзу ін­дивідуальними аптечками, до складу яких входив тарен, ніх­то особливо не цікавився (хоч цей препарат і підлягав списан­ню та утилізації), тож вони по­чали зникати зі складів. Крали їх наркомани. До тарену не ви­никає звикання, але в разі на­ступного прийому, аби отри­мати «кайф», людина збільшує дозу, а це створює серйозні ри­зики для її життя. В Україні та­рен (апрофен) входить до пере­ліку психотропних речовин, обіг яких обмежено і стосовно яких допускається виключення дея­ких заходів контролю (згідно з постановою Кабміну від 6 трав­ня 2000 року).

Шокує, що про ці небезпечні знахідки не знають ані влада міс­та, ані відповідні служби. З часу розвалу Радянського Союзу ми­нуло 28 років. Уже багато років Автобусний завод не працює. Невже ніхто не знав про існуван­ня цих складів? Чи всім байдуже?

Сподіваємося, після на­шої публікації цими закинути­ми складами зацікавляться, на­приклад, управління Державної служби з надзвичайних ситуацій та правоохоронці.

Анастасія Млин

Фото автора та стоп-кадр із Youtube