Став татом для восьми чужих дітей!

Так уже склалася доля Андрія Бика із Шацька, що одружений двічі, а своїх рідних дітей Господь не послав. Та його можна по праву вважати багатодітним батьком, адже виховав вісьмох дочок! Дівчатка по-різному прийшли у його дім — і кожна у ньому знайшла тепло та затишок.

Перша половинка померла від раку

Коли Андрій привів додому кохану Світлану, багато хто зі знайомих не розу­мів такого вибору. Жіночка мала двох до­чок-школярок, а він же холостякував! Та батько підтримав рішення сина — і стали Віка та Яна для нього онучками, а для Ан­дрія дітьми. Старша навчалася у четвер­тому класі, менша — у першому. Видно, дівчатка відразу відчули тонку душу ма­миного чоловіка, бо майже відразу поча­ли називати його татком.

Тільки стали обживатися, в родину Ан­дрія постукало горе: помер брат з дружи­ною, сиротами залишилися четверо їхніх дочок…

— Тож не розкидати дітей по інтерна­тах, — говорить чоловік. — Де двом місце знайшлося — знайдеться іще чотирьом. То забрали ми їх зі Світланою у свою сім’ю.

Оформив опікунство — і переїхали у дім названого батька Таня, Аліна, Надя і маленька Світланка.

— Зі старшими дівчатками було лег­ше, а от з найменшою довелося багато пережити. Тепер це гарна весела компа­нійська дівчина. А тоді… Щось не так ска­жеш — закриється у кімнаті, нахнюпиться, мовчить. Треба було багато і над собою працювати, щоб зрозуміти її, відчути, стати другом і татом.

І Андрієві це вдалося. Дуже допома­гали поради дружини, її тепле ставлен­ня до дітей. Невдовзі вже ніхто й не зга­дував, де чиї дівчата, — жили дружно, всі були свої.

Але знову прийшла біда. У жінки вия­вили рак грудей. Вона до останнього бо­ролася за себе, турбота донечок та чо­ловіка продовжила їй вік, та, на жаль, ненадовго. Ще встигла видати заміж Віку — й померла.

Молодий, а вже дід

Залишився Андрій сам з п’ятьма до­чками! І кожна з них пережила чи не най­більшу в житті драму — втрату мами. Як далі було з усім справлятися названому таткові самому? З власними дітьми дава­ти раду непросто, а з чужими? Хоча цього слова, «чужі», чоловік страшенно не лю­бить. Каже, вони всі його — найрідніші і найдорожчі.

Тож не дивно, що на життєвому шляху такого доброго чоловіка трапилася жін­ка, яка погодилася розділити з ним не­просту долю. А до його п’яти дівчат при­вела ще й своїх двох — Марійку і Ларису!

— Ми, коли зустрілися з Оленою, від­разу домовилися: з весіллям поспіша­ти не будемо. Хотів, щоб вона пожила з нами і зрозуміла, чи готова взяти на себе такі клопоти, турботу. Я б не образився, якби вона в якийсь момент пішла. Тим більше, у перші місяці досить непросто складалися стосунки між нашими дівча­тами. Але Олена витримала випробуван­ня, а діти швидко здружилися, — усміхаю­чись, зауважив чоловік. — І ми з Оленою побралися.

Сьогодні Андрій Бик вже дідусь, хоч має лише сорок з маленьким хвости­ком літ. Своєму статусу дуже радіє. А ще тому, що старші дівчата дорожать його думкою, хоч випурхнули з його хати й розлетілися далеко від Шацька — хто за­між, а хто на навчання. Не забуває ніхто названого батька ні в будні, ні у свята.

— За ці роки ви вже, певно, стали екс­пертом з косметики та стильного дівча­чого вбрання? — запитую, помічаючи в хаті модні туфельки та сукенки.

— А як інакше? Треба знати, яка кому курточка підійде, який телефон кращий, яка помада. «Якесь» — такий номер з мо­їми дівчатами не пройде. Але як з ними цікаво!

Фото авторки

Волинська область