«Не хотілося лежати на дивані й пити пиво»…

Еверест — найвища вершина світу. За всю історію на цю гору в Непалі піднялися близько 7000 осіб. Наймолодшим був 13-річний хлопець зі США, найстаршим — японець, якому було вже понад 70 років. Лише один екстремал зі Львова наважився поборотися з Джомолунгмою — Роман Городечний. Займається альпінізмом близько п’яти років. Еверест — уже шоста його вершина.

До експедиції, що розпочалася 7 квітня 2018 року, готувалися пів­року. Підйом на Еверест можли­вий з Непалу й китайського Тибету. Усім, хто обирає Непал, варто готуватися до труднощів одразу, адже там один з най­небезпечніших у світі аеропортів — на висоті 2800 метрів, під великим кутом, з одного боку скеля, з іншого — обрив.

З України тоді вирушило троє людей, на базовому пункті було ще зо два де­сятки. Один китаєць піднімався на Еве­рест уже п’ятий раз. У нього не було ніг, бо внаслідок обмороження у минулих експедиціях їх довелося ампутувати. І все ж чоловік ішов! У поході мандрівни­кам допомагають шерпи — місцеве на­селення, яке таким способом заробляє на життя.

Сходження тривало місяць. Альпі­ністи починають підйом дуже рано, бо тоді температура повітря низька, і ри­зик зсуву лавин є меншим. Перші 6−7 го­дин щодня дуже складні, бо доводить­ся йти у темряві. Маршрут розбитий на кілька частин. Піднявшись до табору, треба провести там якийсь час, бо ор­ганізм має звикнути до клімату, тиску, температури й розрідженого повітря. Фізичної витривалості здорової люди­ни достатньо, щоб дістатися на висоту за 7000 м без кисневої маски. Це реаль­но, але надзвичайно важко. Учасниця експедиції Ірина Галай піднялася вище 7000 м без кисневої маски й стала пер­шою українкою, яка на таке наважилася.

З четвертого табору (Штурмового) починається безпосередній штурм вер­шини. «Після 8000 метрів існує прави­ло: ти не можеш нікому допомагати, аби не вичерпувати власні сили, — бо не ді­йдеш. Ми знайшли людину, яка сиділа на висоті 8500 метрів, і все-таки хоті­ли їй допомогти. Та цей чоловік сказав, що готовий померти тут і нікуди йти не хоче», — розповідає львівський альпініст. Температура опускалася навіть до мінус 55⁰! Окрім холоду, згубним на такій ви­соті є ультрафіолетове проміння. Тому в жодному разі не можна забувати про сонцезахисні засоби.

Хоч альпіністи тренуються фізично й психологічно (що не менш важливо), та стовідсоткової гарантії, що все буде добре, немає. Одним із найтрагічніших випадків була загибель експедиції зі 40 осіб 2013 року. «Мій тренер з альпініз­му (а йому вже 72 роки) каже, що близь­ко 70% смертей стається уже на спуску. Тому треба вміти розподілити свої фі­зичні сили. У нашій групі загинули двоє. У горах діє фарт, інакше це не назвеш», — ділиться спогадами Роман Городечний.

На висоті 8500 м у Романа замерзли два клапани в кисневій масці, лише один залишився робочим. Тиснули й психо­логічні чинники — довкола траплялося чимало тіл загиблих. Вони залишаються там назавжди, бо евакуація трупа з Еве­ресту коштує… близько 100 тисяч євро!

«Коли виходиш на Еверест, то забу­ваєш про всі труднощі, які переніс до того. До альпінізму треба дорости в мо­ральному плані. Треба зрозуміти, для чого тобі це потрібно і про що ти мрієш. Я реалізував себе в плані сім’ї, досяг­нень (Роман — комп’ютерник у будівель­ній компанії, працював і за кордоном. — Авт.). Але мені не хотілося лежати на дивані й пити пиво. У горах випадкових людей не буває. Неправильно казати, що гори підкорюють. Це ми підкорюємо самі себе», — підсумовує Роман. 8 квітня вирушає у нову гірську подорож…