Дешева слизька плитка…

Департамент з питань цивіль­ного захисту ЛОДА повідо­мляє про різкі зміни погоди, на дорогах — ожеледиця. Дощ, сніг, легкий морозець — тротуари та дороги ста­ють схожими на ковзанку. Поспішаючи на роботу чи у справах, ми не завжди уваж­ні. Не дивимося під ноги… Працівники жеків мали би по­сипати тротуари піском, але не завжди це роблять вчасно. Не усі власники магазинів сумлінно прибирають біля торгових закладів. Не по­сипають небезпечні ділянки, вкриті льодом, піском та сіллю… Часто-густо терито­рію довкола супермаркетів чи крамниць обкладають деше­вою слизькою плиткою. Раз, два — і людина у гіпсі! У такі дні у травмпунктах — аншлаги! Журналіст «ВЗ» побувала у міському травматологічному пункті № 1 (комунальна 5-та міська клінічна поліклініка).

Під кабінетом травматолога — море людей. І це з само­го ранку! Літня жінка бідка­ється, вирішила йти не по тро­туару, а навпростець. Зранку випав сніг, не помітила ожеле­диці. Впала, травмувала руку. У травмпункті жінці зробили рент­ген. Забій руки. Лікар виписав мазь. «Я два рази послизнулася. А на третій раз впала. Рука силь­но болить. Не можу її підняти. А ще — свята підходять… Хто буде вечерю готувати», — бідкається. Чоловік тим часом допомагає жіночці вбрати пальто.

Пані Ліда, яка робить рент­ген, працює як на конвеєрі. Не встигає зробити один знімок, на черзі — новий пацієнт, чоло­вік шкутильгає коридором… «Хто винен у тому, що у людей стільки травм?» — питаю. «До­рога, — каже рентгенолог. — У людей — забої, переломи, ге­матоми… На вулиці слизько. Не прибирають. Хтось впав на тро­туарі, інші — йшли по сходах, по­слизнулися…».

Під кабінетом чоловік з трав­мованою рукою. Каже, ввече­рі сам собі руку перев’язав… скотчем. Думав, до ранку пере­стане боліти. «Сніг почав пада­ти, мороз вдарив. Дорога зале­деніла. Тут чисти не чисти — не допоможе, — каже чолов’яга. — Я руку собі перев’язав, то вона ще більше напухла…». За плівку чоловік заплатив 15 грн., плюс купив необхідні медикаменти. Лікар наклав на руку гіпс. Аби не падав духом, його підбадьо­рює товариш.

З кабінету виходить ще одна травмована жіночка, нарікає на медсестру, яка «не в дусі»… «Рука болить, а вона щось фир­кає, — каже. — Неприємно». За­питую у потерпілої, чи добре у місті чистять тротуари і до­роги? «Може, десь і чистять, — відповідає донька травмованої жіночки. — Біля нашого дому суцільний лід. Я два роки тому впала, зламала куприк».

До цього травмпункту звер­таються не лише львів’яни, а й жителі навколишніх сіл. А у се­лах доріг взагалі ніхто не при­бирає. «Не смертельно, але боляче», — каже жіночка, яка приїхала з Сокільників. Рука у неї підпухла. Чекає своєї чер­ги на рентген. До речі, чер­га до лікаря просувалася дуже мляво. До кабінету зайшов хлопець з важкою травмою пальця, складна операція за­тягнулася…

«А ви де впали?» — питаю у літньої жінки. «Між „Скринею“ і секонд-хендом, — каже. — Там є спуск, його ніхто не поси­пає піском… До „Скрині“ пре­тензій немає. Там почищено. У них навіть плитка колись була слизька, вони її поміняли». На­решті жіночка заходить до ка­бінету. Перелом руки. «Будете претензії висувати до секонд-хенду? Може, до суду підете?» — питаю. «Ради Бога, — зітхає. — Сама до себе претензії буду виставляти. Йшла з чоловіком. Чого ж не вхопилася за нього? Дивлюся на вас, аж в очах дво­їться. Такий пекельний біль». Чоловік, який теж чекає сво­єї черги, каже, впав на плитці біля магазину на Сихові. Трав­мував ногу.

Лікар-травматолог Во­лодимир Кушнір знаходить хвильку між операціями для ко­ментаря. «Ви, мабуть, дуже бої­теся мокрого снігу?» — питаю лі­каря. «Ви помиляєтесь, — каже травматолог. — Люди ламають руки, ноги не лише взимку, а й навесні, влітку, коли починають щось будувати, ремонтувати. Сьогодні аж такого ажіотажу не­має. В середньому приймаємо в день 30−40 потерпілих. Були роки, коли взимку під час пер­шої ожеледиці приймали поза сотню пацієнтів».

Зі слів лікаря, 2/3 людей травмуються на вулиці, 1/3 — вдома. «Ми записуємо навіть вулицю, на якій людина впа­ла. Даємо ці відомості „вище“. Чесно кажучи, не відчуваю, щоб місто якось реагувало. За нашими спостереженнями, найгірший — Франківський ра­йон, Наукова, Патона, Пулюя — звідти привозять найбільше постраждалих».

Випитую у лікаря-травма­толога, як правильно падати? «Падати вчать хіба що у спор­тивних секціях, — каже Володи­мир Кушнір. — Більшість людей інстинктивно під час падіння підставляють руку. Якщо лю­дина не підставить руку, впаде на плече, на корпус. Перелом буде складніший, може злама­ти ключицю, ребра. А рука як амортизатор».