Колегіум єзуїтів у Хирові уже остаточно став історією

У суботу після обіду, як тільки з невеличкого містечка Хирів Старосамбірського району Львівського області почали надходити прикрі новини про пожежу у приміщенні колишнього колегіуму єзуїтів, а потім військовій частині десантників, відтак — відпочинковому комплексі «ЛАЯр-палац», було відчуття, що умить прилетять пожежники і приборкають вогонь. Починало горіти з того боку, де знаходиться у прибудові церква, відновлена 2000-го року.

Суботній час хутенько летів і полум’я щоразу більше охоплювало покрівлю будівлі та нищило поверхи. На місце події вже доїхали вогнеборці з довколишніх міст області, навіть зі Львова, але лихо завойовувало щоразу більші території. І не заспокоїлася вогняна стихія, поки не проковтнула 3300 квадратних метрів площі.

Рятувальники, а їх було більше сотні, боролися за будівлю аж до самісінького ранку у неділю. На жаль, упали дах, перекриття поверхів. Керівник Самбірського відділення з надзвичайних ситуацій Олег Хімяк розповів нам згодом, що такої масштабної пожежі, до якої долучили б стільки сил і яка так підступно понищила будівлю, за останні десять років на Львівщині не було.

Приміщення історики датують 1886 роком. Стільки всього пережилося з тих пір, а колегіум встояв… Хто б сподівався, що історичну будівлю та людську працю за нецілу добу підступно знищить вогонь уже у наш час.

Невдовзі власники підрахують збитки, якщо їх взагалі можна підрахувати, фахівці назвуть причину, але якою б вона не була, нам, нинішнім, від цього легше не стане, і соромно не стане ні перед колишніми чи майбутніми поколіннями за те, що не вберегли історичну пам’ятку, на яку у Хирові покладали дуже великі надії.

Років десять тому, після того, як звідси виселилася бригада десантників, величезна споруда, не маючи господаря, почала пропадати. Охочих купити і втримати було не так вже й багато. Нарешті погодився придбати заклад народний депутат України Андрій Лопушанський. У той час в Хирові думки людей розділилися: одні твердили, мовляв, занадто дешево продали багатому чоловікові, а інші, як от міський голова Іван Голубець, не втаємничували радості, що знайшовся хоч хтось, хто б вдихнув нове життя у старі будівлі.

Гріхом було б рахувати чужі мільйони, але те, що вклав новий власник, мабуть, і підрахунку не підлягає. Рік за роком відновлювали корпуси, і вже не сором було туди запрошувати європарламентарів та народних депутатів України, влаштовувати наукові конференції, привозити дітей зі Сходу, а взагалі, там, за задумом, мали відкрити українсько-польський університет.

Але все те, про що кажу, уже стало історією чи примарними мріями, бо маємо підозру, що у ці руїни уже ніхто не захоче і гривні вкласти — надто багато їх треба. «ЛАЯР-палац», на жаль, став історією…

Самого Андрія Лопушанського на час пожежі у Хирові не було, був за кордоном, тому взяти у нього коментарі не вийшло. Людських жертв, Богу дякувати, нема, але священик, який правив у тепер обгорілій церкві, потрапив до лікарні з інфарктом.

м. Хирів, Старосамбірський район