Поєдинок зі сніговими заметами виграли переможці дорожнього тендеру

Як сніг на голову — так можна сказати про зимову стихію, яка, нагрянувши до нас у вигляді циклону з Балкан, додала чималих клопотів українцям у третю декаду весни. Але колапсу, тьху-тьху, цього разу не створила. Незважаючи на витончені вибрики небесної

канцелярії, з її примхами наші дорожні служби упоралися.

У вихідні, за повідомленням Держслужби надзвичайних ситуацій, на засніжених трасах України працювало 1120 одиниць снігоприбиральної техніки та 1470 робітників.

У неділю мені треба було з невеличкого, у боці від центральної траси, села Волиці добратися до райцентру Бережан, а вже звідти ще таких же 10 км подолати до хутора Малинівки. Глянувши зранку у вікно, подумав, що всі ці плани полетіли шкереберть: хурделиця так позамітала дороги, що вийти на вулицю не відважувалися навіть богомільні знайомі-пенсіонери, які зранку зазвичай квапляться на ранкову Службу Божу до церкви. Вони і мене відраджували «пускатися у далеку дорогу», казали «пересидіти ту напасть у хаті». Але я пораду зігнорував.

Два з половиною кілометри ходьби до головної траси — це був годинний поєдинок із сильним зустрічним вітром, колючим снігом в очі, слизькою «ропою» під ногами. Дезорієнтований переметами, двічі потрапляв у придорожні канави. До нитки промокла моя сумка з планшетом (добре, що завбачливо запакував його у поліетиленовий пакет). Попуток не було — ніхто не ризикував опинитися у сніговому полоні.

З жахом подумав, як у цю заметіль добиратимуться у місто ті, кому треба до лікарні чи в інших потребах…

Із сільської, закуреної снігами, до головної, державного значення «дороги життя» добрався благополучно, хоча зійшло з мене сім потів. А там на безлюдній асфальтівці підібрала вантажна «Татра» із блимавками на кабіні. Чеський всюдихід триметровою лопатою на передку саме зачищав від снігової каші дорогу від Тернополя до межі Івано-Франківської області. «Проголосував», марно сподіваючись, що спецтранспорт зупиниться, але його водій Юрій Пашковський виявився доброю душею. Загальмував, хоча, можливо, службова інструкція і не передбачала брати попутників.

Тепер у кабіні сніговії мені не страшні. Їхня злість розбивається об скло нашої «Татри». Пан Юрій уважно дивиться за трасою, розширюючи «плацдарм» для потенційних автобусів і легковиків, а я, користуючись моментом, розпитую його про дорожнє життя-буття.

Виявилося, на свою вахту заступив ще о другій ночі. Після застереження «надзвичайників» від керівництва фірми у Тернополі надійшла команда виїхати на траси, і весь транспорт, не гаючи часу, приступив до роботи. Не так давно фірма виграла тендер на обслуговування доріг, тож треба доводити, що це було заслужено. Погано працюватимуть — іншим разом цей «підряд» їм не довірять…

Машини зі сніговими лопатами (на бережанському напрямку їх три) снують по визначених магістралях як невтомні човники. От і пан Юрій — проїхав до Підвисокого, розвернувся, взяв курс на Бережани, а там знову по тому ж визначеному маршруту. Розсуває сніг і посипає дорогу піском. Сам райцентр мають чистити місцеві комунальники, але поліція попросила допомогти (щоб через замети у місті не виникло транспортного колапсу) — і пан Юрій по ходу прогортає ще й центральну бережанську дорогу. З людьми треба по-людськи…

Працює дорожником пан Юрій рік. До ненормованої роботи (іноді такий режим триває кілька діб) звик. Каже, вона йому подобається. Приємно, що можеш когось виручити. От і зараз задоволений, що рейсові автобуси курсують без перебоїв. Не раз витягав буксирним тросом із придорожних канав перекинуті через ожеледицю автівки. Часто рятував і машини з молодіжними компаніями, яких везли такі ж молоді і недосвідчені водії «під мухою»…

На момент нашої поїздки пан Юрій за кермом був уже дев’яту годину. О 17.00 його змінить напарник, а «наш» шофер піде відпочивати у гуртожиток місцевих дорожників. Умови там нормальні: можна і виспатися, і гарячого з'їсти.

Під'їжджаємо до моєї зупинки. Пан Юрій категорично відмовляється від оплати. Бажає нам доброї дороги.

І раптом згадує, що біля Шибалина на узбіччі бачив двох бузьків, які по коліна стояли у снігу. Із жалем каже:

— Люди дають собі раду зі снігом, а от як перенести негоду їм?

Тернопільська область