Кактуси просто неба вирощує на своєму подвір’ї Андрій Вус

Вирощування цих рослин стало останнім часом популярним заняттям у Європі. У Чехії та Німеччині гуртуються цілі товариства любителів зимостійких кактусів. Селекціонери вивели майже 200 нових гібридів, які вирізняються рясним цвітінням і абсолютною витривалістю взимку.

Щоб подивитися і дізнатися про такі рослинки, завітала до помешкання кактусиста Андрія Вуса у Брюховичах. Тут на подвір’ї біля будинку, у відкритому ґрунті, на площі близько 50 квадратних метрів, побачила, як зимують ці рослинки. Зараз вони “повлягалися” під снігом, мовби “притулилися” до землі. У такому вигляді очікують, коли прийде весна.

На Львівщині є кілька кактусистів, які експериментують, висаджуючи кактуси просто неба. Пан Андрій – один із лідерів цього незвичного захоплення. У нього їх орієнтовно 50-70 видів. “На Львівщині у мене є послідовники, які вирощують до десяти видів зимо-

стійких кактусів для власного задоволення, а на Харківщині маю серйозних конкурентів, у яких теж великі колекції”, – розповідає кактусист. До Харкова ці рослини привезли із Казахстану, де їх вирощують від 60-х років минулого століття. А до нас – переважно від чехів та німців. Селекційні роботи ведуть і на батьківщині зимостійких кактусів – у США, але там ця робота обмежується виведенням садових культиварів без ґрунтовного наукового дослідження.

“У нашій уяві кактуси – постійні жителі Мексики, Центральної Америки, Бразилії тощо. Виявляється, що десятки “екстремальних” видів заходять аж на північ США і навіть у Канаду, а на півдні – майже до Вогненної Землі. Тому й не дивно, що у нас теж захопилися цією красою”, – каже колекціонер.

Наш клімат (хоча б своєю вологістю) значно відрізняється від умов Північної Америки. Але ці витривалі колючі мешканці американського континенту цілком здатні жити у відкритому ґрунті на гірках у наших садках. Для цього їм потрібні деякі умови: трохи вивищене розташування (щоб вода після дощів якомога швидше втікала з ґрунту), якомога більше проникний ґрунт без органічних неперепрілих решток. І, звичайно, щонайбільше сонця – бажано невеликий південний схил.

Левову частку у колекції Андрія Вуса становлять опунції – рослини, що складаються з овальних сегментів товщиною не більше сантиметра, діаметром від 3-4 і до 10 сантиметрів, які за літній сезон дають дві хвилі приростів і тому вже за 2-3 роки можуть розкинутися у плантацію до півметра у діаметрі. Є серед них і карликові форми, які можна вирощувати на балконі в невисоких декоративних кашпо. Однак особливу увагу його, як і багатьох кактусистів, привертають «класичні» (кулясті) види зимостійких кактусів – ехіноцереуси, необессії, ескобарії, які доростають до діаметра 6-8 сантиметрів і в такому вигляді рясно цвітуть і плодоносять.

Розповідає колекціонер і про основні цикли існування цих рослинок – узимку вони позбуваються зайвої вологи і так зимують аж до весни. Відразу після сходження снігу вони виглядають жалюгідно, але швидко (коли нічна температура стабільно вища від нуля) напиваються води і починають енергійно давати молоді прирости. Цвітуть традиційно у червні і першій половині липня, хоча є види, які повторно зацвітають наприкінці серпня. З приходом осені рослинки починають активно позбуватися зайвої води і готуватися пережити люті морози під шаром снігу. І так щороку.

Фото Андрія ВУСА