«Нам платять за 2 хв. обслуговування пенсіонера. А доводиться спілкуватися по півгодини...»
Крім газет-журналів, сільські листоноші пропонують клієнтам булки, ковбаси, рушники, насіння.
У час гегемонії мобільних телефонів, комп’ютерів, електронних терміналів, які спростили спілкування і фінансові операції, здається, мала б відходити у минуле професія листонош, на плечі яких значною мірою лягав обов’язок надавати такі види послуг. Утім, без жінок з товстезними сумками, які обходять з кореспонденцією переважно сільські двори, ще не обійтися. Щоправда, в їхніх торбах тепер усе менше листів, телеграм, газет, журналів — все це витісняє інша, незвична продукція...
Надія Петрівна працює листоношею 17 років. Хоча в останні роки обсяг друкованих видань, які розносить своїм абонентам, різко впав, працювати не стало легше. Почувається не стільки поштарем, скільки соціальним працівником, ба навіть торговим агентом. “Духовний” товар в її сумках витісняє... гастрономічний. За директивою з “центру”, який стурбований низькими доходами Укрпошти, пані Надя і тисячі її колег по країні змушені пропонувати сільським жителям пенсійного віку (найперше — самотнім, хворим) ще й різні продукти, господарські товари, предмети першої необхідності. Кому приносять хліб, булки, макарони, олію, масло, майонез, сірники, кому — махрові рушники, мило, порошок для прання, насіння. Все, що потрібно на хазяйстві. П’ятниця у Надії Петрівни — “м’ясний” день, розносить підопічним ковбаси, шинки. Особливо багато роботи має перед великими релігійними святами. Одиноким жінкам, які не мають сил самі підготувати стіл до Великодня, приносить до хати паски.Часто в руках доводиться нести товарів вагою 20 кілограмів...
Надія Петрівна допомагає пенсіонерам й іншими “дрібничками”. Літнім односельцям з поганим зором-слухом, хворими ногами сільська листоноша поповнює рахунки мобільних телефонів, допомагає розрахуватися за комунальні послуги. Списує з лічильників показники використаної електрики, газу, заповнює квитанції, а потім на пошті “оприходує” їх, з наступним візитом повертає чеки. І стареньким від того добре. Так само, як “фірмі”, яка наданням цих послуг поліпшує своє фінансове становище.
На місяць пані Надя має надати послуг на 3,5 тисячі грн. Такий план виконати тяжко. Начальство частенько критикує. Хоча й розуміє нереальність поставленого завдання.
- На те, щоб я видала людині пенсію, мені за нормативами відводять дві хвилини, — каже наша співрозмовниця. — Оплачують ці дві хвилини. А я пенсіонерові уваги приділяю не менше півгодини. А як же інакше? Старшим людям хочеться розповісти про свої домашні радощі і клопоти, проблеми зі здоров’ям, почути місцеві новини. Дві хвилини для цього мало — інколи по півгодини розмовляю зі старенькими. Приємно, що їм від того стає трохи легше...
А щоб полегшити роботу самих листонош, поштова адміністрація у районі видала велосипеди. Але пані Надя ровером не користується. Боїться, що поки у хаті пенсіонери виливатимуть душу, хтось може поцупити припарковану “механізацію”. Додаткова морока. Без транспорту тяжко, але якось простіше…
Фото автора
Тернопільська область
