Віталій Капранов: «Наша влада – нахабна і небита»

Про той бік блакитного екрана, місії сучасних митців і журналістів та «інструкцію з експлуатації» влади наша розмова з Віталієм Капрановим.

— Пане Віталію, романтика тележурналістики ще не втомила?

— Втомлювати нічого не втомило. Наш проект новий, на очах народжується, під нашими руками. Якщо б це була рутина, щось таке, що робиш тисячний раз, то звичайно. А тут навіть проблеми, які бувають, вони все одно надихають, бо ти розвиваєшся. У нас не повністю за рік суттєво змінилися і студія, і формат. Ми йдемо вперед. До втоми ще дуже і дуже далеко.

— Що в процесі творення «Брат за брата» на 100% під вашим контролем?

— Ми, як ведучі, маємо на­лаш­тувати глядачів, що буде цікаво. Інтрига, загадка — все, аби виникло бажання дивитися сюжет-розслідування далі. Наш письменницький досвід добряче допомагає, бо, врешті-решт, це приблизно така ж робота, як і в письменника. Історію кохання можна подати, як «Ромео і Джульєтту», а можна написом на паркані. Телебачення — така штука, що вона і те, і те допускає. Між цими двома полюсами ми і шукаємо правду.

— Над чим зараз працюєте як письменники, не журналісти?

— Наприкінці березня виходить друком наш новий роман під назвою «Забудь-річка». Історія кохання двох сучасних людей. Вона — типовий персонаж сьогодення. Провінціалка, яка приїхала до Киє­ва, сама б’ється з цим світом як може, народила дитину від «телеграфного стовпа», як це часто буває. І раптом, коли їй уже «тридцятка», зустрічає Його. Виникають взаємні почуття. Єдине, з’ясовується, що його батько за іменем має якесь відношення до її діда, який пропав на війні. Він так само називався. Тільки той пропав, а той сидів у таборах. Всяке буває. Вони починають розбиратися, в чім річ. Отут включається історична частина. В ній ми намагаємося розібратися в проблемі українців — чиї ми, як народ, як нація?

— ZIK — канал антикорупційних проектів. Наскільки це відповідає викликам сьогодення?

— Ми навчилися знімати президента, ми знаємо, як це робиться. Тепер черга за іншими. Бажано без крові, без коктейлів Молотова і без шин. Тут журналістські розслідування — передова. Кожна наша програма закінчується закликом не чекати, коли прийде журналіст ZIKу, а всім загалом стати брат за брата і вирішити проблему. І філософія проекту, і гасло, і назва спонукають людей до конкретної дії. Редакційна політика ZIKу в цьому плані суголосна з нашими думками. Нам потрібні нормальні законні соціальні громадські механізми боротьби з владою.

— То чи маєте якусь «інструкцію з експлуатації» влади для пересічного українця від братів Капранових?

— Хто нами керує? Ті, кого ми обираємо? Ні, ті, кого призначають. А на них ми жодного впливу не маємо. Нам часто закидають, що в жодній краї­ні люди не можуть зняти чиновника. А я вам скажу, що в будь-якій країні скандал у ЗМІ знімає чиновника автоматично. Він іде у відставку сам або його звільняють. І тільки така нахабна і небита влада, як у нас, може собі дозволити чхати на громадську думку, зокрема на журналістів. У кожній нормальній країні за кожен сюжет, який показує наша програма, вже когось «пішли» б. Це і є механізм впливу. Вся європейська демократія побудована на шибеницях. Вони багато поколінь підряд вішали свою владу. І в результаті влада тепер відкрита до діалогу. Влада скрізь влаштована однаково. Просто наша недостатньо лякана.

— Чого бракує українцям як будівникам держави, на ваш погляд?

— Вміння керувати владою. Це надто складно. Але само­управління для нас не новинка. Поки Російська імперія не дала добро на гетьмана, бунтували козаки. Поки Австро-Угорська імперія не дозволила обирати війта, бунтували опришки. Ми завжди це вміли. Телеканал ZIK — такі от опришки.

— Що дає вітчизняному мистецтву війна на сході?

— Мистецький поштовх ми отримали зараз грандіозний. Хай трішки піна схлине, пройдуть перші книжки ні про що, коли ми зможемо все це осмислити, тоді отримаємо справжні перлини. Українське мистецтво досліджує українську людину. Що це за феномен? Така глибока до себе самих недовіра, а потім неймовірні прояви героїзму, коли реально кидаються на автомати. Покажіть пальцем, де це було і коли. І тут уже кожен митець усвідомлює, що не відпишешся історійками про те, як ми обкурилися чи набухалися. Якщо ти вже такі теми береш, ти повинен звірятися з вищими сферами. Великі вимоги до митців нині, але це навіть краще — більше шансів досягти вершини.

— На чому фокусуєтеся у житті нині, окрім телебачення і літератури?

— Ми раптом згадали, що людина створена за зразком і подобою Божою. У нашому чоловічому випадку — це творити нові світи. Світ-родина, світ-книга, світ-бізнес, світ-Україна. На цій світотворчій моделі ми зупинилися років 10 тому. Ми беремо на себе те, що можемо нести. Ми дійшли недавно висновку, що люди розділяються на дітей Божих і на рабів Божих. До речі, кожен сам собі обирає, ким бути. Ми ближче до дітей Божих (сміється).