Бюрократія – проти воїнів АТО

Реальність жорстока: чимало бійців АТО після поранень спиваються, буває, накладають на себе руки. Причина — психологічні травми. Не лише від пережитого жаху на війні, а й від безрезультатного оббивання порогів владних кабінетів. Адже щоб виробити військовий квиток, документи на присвоєння статусу учасника бойових дій, доводиться долати бюрократичну тяганину. Не вдасться — залишаються без зарплати, пільг. Від деяких бійців відмовляються дружини, подають на розлучення. Без грошей, роботи, сім’ї, даху над головою, переживши стрес, одні впадають у таку депресію, що психологам не під силу повернути їх до нормального життя. Інші — знову повертаються на війну, тепер уже волонтерами.

Останнім часом серед волонтерів побільшало митців (співаків, акторів, режисерів). Зокрема співачка Наталя Самсонова рік опікує­ться пораненими у Львівському військовому госпіталі (допомагає з документами, житлом, фінансами, протезуванням).

- Часто бюрократична машина засмоктує так, що б’єшся мов риба об лід, - каже співачка. — Після виписки з госпіталю боєць залишається віч-на-віч зі своїми проблемами. Маєш «папери» - можеш для себе чогось домогтися. Та спробуй боротися з бюрократичними нюансами за призначення допомоги, на яку маєш людське право, але документами це не підтверд­жено. Поранений стає на ноги, його виписують і дають 30-45 днів відпустки. За цей час повинен відмітитися у військовій частині, з якої призвали «на війну». Звідти або знову направлять в АТО, або скеровують в госпіталь на долікування. Добре, якщо військова частина недалеко. Та буває інакше…

Олександр Косолапов родом з міста Щастя Луганської області, “афганець”. В АТО міною розірвано кишківник, роздроблено стегнову кістку. Після поранення в АТО (син його теж воює) з пошматованим тілом майже рік був прикутий до ліжка. Зараз одна нога коротша, може ходити лише півгодини на день з допомогою ходунків. На жаль, його не зрозуміли і відвернулись друзі-“афганці” у Щасті... Така ж історія з 28-річним Олексієм Тутовим з Керчі. Їхні з матір’ю думки розійшлися. Мама визнала Росію, Олексій добровольцем пішов воювати за Україну. Де виробити документи, якщо в його рідному місті - окупанти? А жити за що?

Омар Татішвілі — грузин, «айдарівець», як і попередні воїни. Чоловік обдарований (музикант, художник-дизайнер), з двома вищими освітами. Жив зі сім’єю на Львівщині. Після побиття людей у Києві поїхав на Майдан. Побачивши, як цинічно вбивають мирних людей, зі столиці — добровольцем в АТО. Після поранення руки в кистях не згинаються (вставлені пластини). Ані сумки втримати, ані пляшки води відкрити. Тепер без сім’ї (дружина-українка подала на розлучення), українського громадянства (хоча 18 років прожив в Україні, має тут двох доньок, воював за Україну), військового квитка, зарплати.

Найбільша проблема із сиротами. Богданові Яценку зі села Вишня Городоцького району (Львівщина) видалили пухлину головного мозку. Чоловік один як палець. Не може оговтатись від шоку. Отримати статус учасника бойових дій, зробити капітальний ремонт в його оселі завдяки зверненню Самсонової допоміг депутат. Важко пораненим міським мешканцям волонтери намагаються допомогти з позачерговим житлом, для жителів сіл дають земельну ділянку під забудову. Та за які гроші дім будувати?!

- Лікування в госпіталі для вої­нів АТО безкоштовне. Після ж виписки лікуються за власний кошт. Хіба так має бути?! — не втримує емоцій співачка. — Адже здоров’я підірвали, захищаючи цілісність держави і кожного з нас. Це питання (як і попередні) також треба лобіювати.

Воїни сприймають Наталю як «чоловіка у спідниці». Вона для них - «свій хлопець». Годинами можуть розповідати, як воювали, якою технікою. Хоча у військовій справі не розуміється, слухає. Знає: їм хочеться бути почутими, відчути, що комусь потрібні, а найперше - державі. Намагається вселити снагу до життя, підтримати силу волі.

Лікарі роблять дива, стверд­жує співачка, витягають воїнів з того світу. Частину правої і лівої півкулі головного мозку Олександра Козачка зі Стебника (Львівщина) заміняють спеціальні пластини. Чоловік не ходить, не розмовляє. Володимир Гера з Черниляви Яворівського району вивів з оточення 400 бійців, сам залишився прикутим до ліжка. Тепер ними опікуються родичі. А чи знають про них місцеві чиновники?

Після пережитого пекла в АТО чоловіки потребують постійної допомоги (найперше — психологічної). Самі лікарі зізнаються: медикаментозно приймати поранених були готові, психологічно — ні. Спілкування з військовими психологами воїнам недостатньо. Нема кращого психолога, аніж любов і взаєморозуміння в сім’ї, увага і турбота держави. А цим багато бійців обділені. Не витримує психіка - починають рятуватися алкоголем. У керівництва госпіталю нема на то ради... Поки психологи «працюють» - депресія відступає, виписують — психіку «атакують» стреси, які іноді закінчуються печально.

- У Сергія Стрижака з Він­ниччини була розтрощена рука. Почав випивати. З військового госпіталю виписали, а в кишенях — вітер гуляє, - продовжує співачка. — Замість того, щоб у військову частину віддати копію епікризу (історії хвороби), віддав оригінал. Залишився без нічого. Телефоную, а в його голосі безнадія: «Наталю, я пропадаю». Зв’язалася з працівником Вінницької міської ради Володимиром Романенком. Він допоміг оформити Стрижаку всі документи, повернути фінансову компенсацію. Але, видно, депресія так глибоко вкорінилася у підсвідомості, що хлопця це вже не втішило, - наклав на себе руки...

- До відомих митців-волонтерів чиновники, депутати ще дослухаються, - каже співачка. Чому б керівникам місцевої влади не скласти списки воїнів АТО свого району, міста, області, першочергово забезпечувати їх житлом, а пораненими опікуватись пожиттєво?