Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Коли п’яти чорніють від ударів, зізнаєшся навіть у вбивстві Кеннеді»...

Поки міліціонери вибивали зізнання з невинних, справжній душогуб готувався до другого вбивства

У Жовківському районному суді (Львівська область) винесли вирок чоловікові, який 30 червня 2011 року на хуторі Школярі, що біля села Замочок, убив пенсіонера. Цей судовий процес яскраво проілюстрував всю гнилість української правоохоронної системи. Адже у злочині, за який винесли вирок у районному суді, слідчі до сьогодні намагаються звинуватити двох невинних людей... Поки слідчі вибивали з них зізнання, справжній душогуб готувався до другого, не менш жахливого вбивства.

30 червня 2011 року на хуторі Школярі закатували 77-річного пенсіонера Василя Лужінського. Експерти вказали, що нелюди чимось важким зламали старому сім ребер та грудну клітку, розтрощили кістки черепа. З будинку загиблого зникли 12 тисяч гривень, дві золоті каблучки та моторолер “Альфа”. До пошуків вбивць підключили слідчих убойного відділу. Офіційна назва цього елітного міліцейського підрозділу — відділ із розслідування злочинів, вчинених проти життя, здоров’я та статевої недоторканості. Убойні відділи створили в 2007 році при обласних управліннях міліції для розкриття важких резонансних злочинів. Вважається, що саме в цих відділах працюють найкращі слідчі...

Слідство ведуть... кати

Розслідуючи вбивство хуторянина, “убойники” переконалися, що вбивці (чи вбивця) зайшли в будинок пенсіонера “шляхом вільного доступу”. Тобто пан Василь сам впустив їх у будинок. В оселі знайшли знаряддя вбивства — металевий прут, яким селянинові зламали ребра та череп. Опитуючи сусідів загиблого, правоохоронці, як годиться, запитували, хто з місцевих жителів схильний до насилля чи веде нездоровий спосіб життя. Хтось із селян згадав про 28-річну Лілю. Жінка колись жила на хуторі, та через схильність до оковитої опустилася на дно й стала бомжихою. Знайти її, підказали селяни, можна у Львові, на “стометрівці”. “Убойники” знайшли Лілю. Коли схопили, звідкись взявся брудний безхатченко, який почав благати міліціонерів не чіпати жінку. Коли опери запитали, хто він такий, 42-річний Юрко заявив, що є цивільним чоловіком Лілі. Після чого і йому закрутили за спину руки. Затриманих у Львові бомжів привезли у Жовківський райвідділ міліції та почали з ними “працювати”.

Коли до затриманих допустили адвоката, бомжі вже зізналися у вбивстві. За версією “убойників”, Василь Лужінський, познайомившись з бомжами, які приїхали на хутір у пошуках роботи, запросив їх до оселі та запропонував випити. Під час пиятики пенсіонер буцімто поклав руку на коліно Лілі. Це так розлютило ревнивого кавалера бомжихи, що він схопив залізний прут і почав гамселити старого, поки не забив його до смерті.

Одна із найдосвідченіших слідчих убойного відділу не повірила у версію колег. У будинку загиблого, зауважила слідча, стояли кілька ящиків горілки. Та бомжі чомусь не торкнулися жодної пляшки! Було чимало й інших доказів того, що убивство пенсіонера вчинили не ті люди, з яких вибивали зізнання. Та коли слідча доповіла про свої сумніви керівництву відділу, їй наказали не лізти в цю справу. “Проти системи не підеш”, — зітхнула слідча. І через конфлікт із колегами мусила звільнитися з міліції.

Під час зустрічі з адвокатом Юрко зізнався, що нікого не вбивав. Проте офіційно відмовитися від попередніх показань погоджувався лише у суді, до якого, зазначив, ще треба дожити. Його подруга Ліля, обличчя якої після допитів перетворилося на суцільний синець, показала захисниці почорнілі від ударів міліцейськими кийками п’яти. “Після таких тортур,- сказала нещасна,- я і у вбивстві Кеннеді зізнаюся.”

У те, що батька вбили бомжі, не повірив і син загиблого Ігор Лужінський. “Міліціонери намагалися переконати мене, що вбивство розкрито,- розповів пан Ігор кореспонденту “ВЗ”. — Та мій батько був не пияком, а охайною й працьовитою людиною. Навіть на пенсії не сидів без діла — будував людям печі в будинках. Що у нього було спільного з цими бомжами? Він би не те що за стіл з ними не сів, а навіть на поріг би не пустив”.

Через рік правоохоронці передали справу про вбивство Василя Лужінського до суду. На цей час, окрім зізнання бомжів у вчиненні страшного злочину, слідчі мали в активі показання “свідків”, які буцімто бачили бомжувату парочку в день убивства біля хутора. Та зі “свідками” “убойники” недопрацювали. Це стало зрозумілим, коли в судову залу запросили водія автобуса, який, за версією звинувачення, підвозив бомжів до села. Того дня з якихось причин конвой посадив звинувачену не на лаву підсудних, де зі своїми паперами присіла захисник, а у перший ряд зали. Коли свідок увійшов у залу, суддя Володимир Мікула запитав, чи впізнає він когось із присутніх. І чоловік тицьнув пальцем у... жінку-адвоката! Мовляв, бачив її у день вбивства в селі. Коли суддя нагадав горе-свідкові про кримінальну відповідальність за брехню, той зізнався, що надати свідчення його примусили у райвідділі міліції. Правоохоронці, заявив водій автобуса, наказали йому “упізнати” в судовій залі жінку, яка, попередили, буде сидіти на лаві підсудних...

Чужий серед своїх

Поки тривав суд над бомжами, Ігор Лужінський звернувся із заявою про злочин в УБОЗ (управління боротьби з оргзлочинністю) ГУ МВСУ у Львівській області. Формально убозівці не мали права братися за справу, розслідування якої вже завершили колеги з убойного відділу. Отож убозівці взялися за розшук моторолера, який зник із подвір’я загиблого. Незабаром офіцер УБОЗ Федір Вах знайшов моторолер на одному з селянських обійсть. Новий власник “залізного коня” заявив, що купив його у свого кума Василя Остап’юка. Убозівець згадав, що Остап’юка також викликали до суду над бомжами як свідка звинувачення — він буцімто бачив, як парочка тікала з хутора городами. Та свідок на суд не з’явився. З’ясовуючи місцеперебування “важливого свідка”, Федір Вах дізнався, що Остап’юк перебуває у Львівському СІЗО за підозрою у вбивстві жителя Яворова. Людина, яку “убойники” зробили своїм свідком, на той час вже зізналася, що, викрадаючи у Яворові автомобіль, вбила молодого чоловіка та розчленувала його тіло.

Докази причетності Остап’ю­ка до вбивства Василя Лужінського Федір Вах намагався передати керівництву міліції. Проте начальство наказало убозівцю забути про цю справу. Офіцеру також заборонили давати показання в суді, що тривав над бомжами. Федір Вах наказам не підкорився. Він не лише дав свідчення у суді, а й офіційно, під розписку з реєстрацією, передав свої оперативні наробки, що доводили вину Остап’юка, слідчим убойного відділу. Після чого офіцерові вліпили догану та вигнали з міліції.

Василя Остап’юка таки привезли із СІЗО на одне із судових засідань. Та в судовій залі чолов’яга, якому не було жодного резону зізнаватися у ще одному вбивстві, відмовився давати показання. Хтось із учасників процесу попросив: “Розкажіть все як є. Вам же з цим тягарем жити!” На що пролунала відповідь: “Якось проживу...”

Суддя скерував “справу бомжів” на дорозслідування і звільнив з-під варти Лілю та Юрка. Справа про вбивство пенсіонера Василя Лужінського мала всі шанси стати черговим “висяком”. Та несподівано вже засуджений до п’ятнадцяти років за вбивство жителя Яворова Василь Остап’юк написав явку з повинною — зізнався у вбивстві Василя Лужінського, який проживав на тому ж хуторі, де мешкала бабця дружини Остап’юка.

Схожі новини