Каріна ПЛАЙ: «Треба вибирати: або працюємо і заробляємо, або відпочиваємо і скаржимось на важке життя»

Минули роки, але наші теплі приязні стосунки і спільні спогади про щасливе дитинство залишилися незмінними. Майже два роки ми не бачилися (спілкувалися хіба віртуально у “Фейсбуці”). Нещодавно співачка “частково повернулася” з Києва до Львова, аби піклуватися про важко хвору маму. Про пережите не лише за останній час, а й упродовж непростого творчого життя, ми й розмовляли з Каріною Плай.

— Я повернулася у Львів, щоби бути поруч з мамою, займатися її лікуванням, — розпочала нашу розмову Каріна. — Це забирає майже всі дні. Інколи й ночі… Тому ніби вдихнула повітря на повні груди, коли у студії Сашка Балабана спільно з іншими артистами записували пісню Ганни Кривути, присвячену миру і воїнам АТО. Це дало мені поштовх до написання нових пісень, я навіть уже знаю, як називатиметься мій новий альбом. У ньому майже нема романтики, любовних слізних переживань… Усі пісні про життя — таке, як воно є, без рожевих тонів... Це пісні про втрату найближчих людей, про те, як інколи ті, кого вважав друзями, виявляються зовсім не друзями, а чужі люди приходять на допомогу… Альбом буде про те, що я відчувала протягом цих двох років. Коли були і зрада, і розставання, і боротьба за життя найближчої людини, і коли довелося робити вибір та відмовитися від багатьох важливих для мене речей заради набагато важливіших… Я стала іншою, тому змінилася й моя музика…

— Ти багато років жила у Києві. Що втратила і що надбала, змінивши Львів на Київ?

— Коли зі Львова вперше приїхала до Києва, а це було десь у 1990 році, довго не могла збагнути, чому Київ вважається дуже красивим містом. Краса Львова для мене була настільки звичною, що все решта порівняно з рідним містом здавалося практично ніяким. А тепер Львів взагалі настільки змінився на краще, що я кожен раз відчуваю напад гордості, коли розповідаю, з якого міста я родом… Та все ж у столиці більше можливостей, хоча й конкуренція теж більша. Там легше щось зробити, там люди більш рухливі. Зараз це відчуваю як ніколи. У Києві я у будь-який момент — навіть у вихідний чи свято — можу подзвонити, наприклад, в інтернет-магазин, і мені через кілька годин привезуть замовлену річ або нададуть потрібні послуги. Багато магазинів працюють допізна або цілодобово. Свята — це взагалі час для шопінгу, майже всі приватні магазини відкриті, все працює. Бо оренда дорога, конкуренція величезна, і власники не можуть дозволити собі святкувати, які б там свята не були. У Львові ж мені треба чекати, коли ці дні минуть. А вони так довго не минають! Це дуже вибиває з колії і, чесно кажучи, дратує. З одного боку, городяни скаржаться, як важко жити і яка проблема знайти хорошу роботу, а з іншого — стільки часу святкують, що, здається, вже втомлюються святкувати... У Львові життя тече не те що повільно, тут люди просто дозволяють собі розслаблятися. Нещодавно я намагалася реалізувати один проект, але людина, яка хотіла зі мною працювати, заявила, що у суботу та неділю вона працювати не може, бо це — вихідні. Розумію, що є певна культура, ментальність. Але треба вибирати: або працюємо і заробляє­мо, або відпочиваємо і скаржимось на важке життя.

Також у Львові вражає так звана ділова толерантність. Іноді в ділових питаннях, коли треба дати чітку відповідь, так чи ні, тобі... усміхаються. Не хочуть відмовити, щоб не образити, і в результаті відмовляють так ввічливо, що ти навіть цього не розумієш... У Киє­ві люди економлять час і цінують його. Коли я приходжу до людей з якоюсь пропозицією, вони, як правило, відразу кажуть результат. Бо ділові люди розуміють, що «ні» — така ж відповідь, як і «так». У Львові не люблять говорити «ні», вважають, що це неввічливо. Тебе можуть кілька разів на каву запросити, ти витратиш купу часу, втратиш багато інших можливостей, поки нарешті збагнеш, що людина тобі відмовила.

— Ти переїхала до Києва, уже зробивши перші впевнені кроки на львівській сцені і будучи Каріною Плай. Наскільки реально зробити кар’єру співака не у столиці?

— Перш за все треба думати не про те, де робити кар’єру, а про те, на кого розрахована твоя творчість. Наприклад, Степан Гіга живе на Закарпатті, там він мега-популярний, і йому не потрібно їхати до Києва і щось доводити — у нього є своя публіка. Кожному артисту треба чітко визначитись — для кого ти співаєш, який контингент може бути тобі цікавий і якому контингенту будеш цікавий ти. Один мій близький друг, Генрі Ліпатов, який написав мені кілька пісень і зняв для мене кілька кліпів, виїхав до США, бо не бачив себе тут. Тепер він затребуваний кліпмейкер, артист, уклав конт­ракт із відомим американським лейблом і розвивається семимильними кроками. Він мені казав: «Ти ж не дерево, корінням до землі не приросла, можеш їхати, куди захочеш, і вибирати собі місце, де будеш потрібною». Тому я не впевнена, що, аби робити кар’єру, потрібно конче їхати до Києва. З іншого боку, ймовірність того, що тебе помітять, завжди більша у столиці.

— Знаю, що про сцену ти мріяла з дитинства…

— Я завжди знала, що займатимусь музикою, мені це дуже подобається. Писати я почала ще задовго до того, як вийшла на сцену. Потім у мене з’явився продюсер — Олександр Єрченко, який написав для мене перший матеріал. Виконувала пісні й інших авторів, але в якийсь момент збагнула, що мені потрібно співати своє.

— Чоловіки, які оточували тебе, — більше допомагали чи заважали?

— Був чоловік — Владислав Тодьєрішко — мій менеджер і директор, який мені дуже допомагав. Я завжди намагалася все робити сама — і написати текст, і музику, і зробити аранжування, і концертну постановку, і….і….і…. Але для таких артистів, як я, дуже важливо, коли поруч є людина, яка в тебе вірить. Коли ми із Владом переїхали до Києва, у мене була сильна опора. Він мені говорив: «Ти ні про що не переживай — лише пиши пісні і співай». Шість років я саме це і робила. І саме в цей час у мене були найважливіші досягнення і перемоги… Але ми розійшлися — надто багато часу проводили разом, надто багато працювали, не витримали цієї напруги. Після невеличкої паузи я почала працювати з іншим продюсером, з яким було все навпаки: він, як я зрозуміла з часом, настільки не вірив у мене, настільки намагався мене переробити, що говорив, що усе, що я робила до зустрічі з ним, це повна маячня і нічого не варте. І моя музика, і мій спів, і навіть моя усмішка…

Дійшло до того, що у гостьовій кімнаті студії, яку він побудував начебто саме для мене і моєї роботи, він розвісив плакати із зображеннями інших артистів, з якими я починала і з якими ми об’їздили разом півкраїни з концертами. Коли я запитала, де ж мій порт­рет, він відповів: «Ти спочатку стань зіркою, а тоді й твій портрет тут висітиме…». От така підтримка і продюсерська позиція. І це тоді, коли я уже була до нього переможницею багатьох конкурсів і фестивалів, випустила три альбоми, чотири кліпи, і коли мої пісні глядачі співали зі мною на площах і стадіонах. Потім він за моєю спиною уклав контракт зі ще однією співачкою, яка згодом теж перестала з ним співпрацювати. А мені говорив, що я взагалі не маю ні голосу, ні відчуття ритму, ні хисту, і займатися співом мені просто не варто… І, уяви собі, я йому вірила, бо він був для мене непохитним авторитетом — старшим, розумним і досвідченим музикантом... З жахом згадую ті декілька років. Не знаю, як я це все витримала, як з тим постійним витонченим приниженням жила...

— Поруч з тобою зараз є людина, яка в тебе вірить?

— Для мене зараз важливо, щоб я вірила у себе сама. Декілька років тому я випадково потрапила на довгоочікуваний в Україні «Тренінг особистісного зростання» — дуже жорсткий досвідний лідерський курс. А потім вчилася у буддійського гуру, монаха і тренера, надзвичайної людини — геші Майкла Роуча. Це було справді яскраве і серйозне навчання муд­рості та зрілості. Я дізналася, що найбільша опора для тебе — ти сама. І саме ти маєш зібрати навколо себе коло людей, які тебе підтримують, будують, а не руйнують. Зараз я набираю команду, з якою робитиму нову програму і писатиму альбом, про який уже розповідала. Але найважливіше питання для мене сьогодні — здоров’я моєї мами. Саме для цього я зараз у Львові.

З досьє «Леополіса»

Каріна Плай (справжнє ім’я — Наталя Ягунова) — співачка, автор і виконавець власних пісень. Співає українською та російською мовами. Народилася у Львові у 1971 році. Навчалася у СШ №5. Закінчила Львівське музичне училище та Рівненський інститут культури (диригентський факультет). Батьки Каріни — музиканти (батько — саксофоніст, мама — піаністка), а бабуся — колишня співачка, заслужена артистка України. Каріна з дитинства співала в естрадних колективах і хорі музичної школи. Знайомство з продюсером Олександром Єрченком виводить Каріну на професійну сцену. У 1995-му переїжджає до Києва. У 2009 році Каріна Плай готує до випуску збірку своїх віршів і стає ведучою на каналі М2. У творчому доробку співачки — десять відеокліпів. Синові Артему — 22 роки.