Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Ісус Христос в образі аптекаря, а на поличках – мило «Партійне»…

Журналіст «ВЗ» відвідав найцікавіші події «Ночей у Львові»

Цьогоріч уже традиційну атракцію «Ніч у Львові» присвятили миру та духовності. Для львів’ян і гостей міста влаштували мандри маловідомими маршрутами. Від кількості заходів рябіло в очах, а екскурсійних груп назбирали стільки, що деякі «центральні» кав’ярні та ресторани вирішили працювати допізна. Журналіст «ВЗ» у рамках «Ночей у Львові» побував у найстарішій міській аптеці та взяв участь у майстер-класі з аргентинського танго.

В актовій залі Порохової вежі приглушене світло, у вазах — червоні троянди, офіціант наспівує Besame mucho і підливає вродливій донні джину. Так танцівники львівської танго-школи Barrio de Palermo розпочали свій перформенс і відкрили цьогорічні «Ночі у Львові». Після години перформенсу, який добряче запалив глядачів, я вирішив дізнатися, хто у реальному житті ці дон-жуани та пристрасні буенос-айреські красуні. Одна з них, Ольга Дрималик, ледь не найдосвідченіша учасниця проекту. Мріяла танцювати з дитинства, приглядалася, як це роблять професіонали. Проте почала будувати кар’єру бухгалтера, вийшла заміж і на деякий час про мрію забула. Вісім років тому усе-таки наважилася та почала робити перші кроки під музику. Зрозуміла, що без танго не уявляє свого життя. «Вправлятися в танго — просто як дихати. Із усього перформенсу, що ви бачили, лише один танець постановочний, усі інші — суцільна імпровізація, — каже пані Ольга. — Ще здавна католицька церква вважала танго розпустою і забороняла його. Тому треба було зробити так, аби танцю формально не існувало. Мали бути просто рухи, які кожен робив на свій лад. Тому кожен танцював як умів».

Пані Ольга каже, у нас танго набирає обертів, жителі різних міст усе частіше збираються на площах, аби потанцювати, познайомитися, бо ніщо так добре не відкриває в чоловіках мужність, а у жінках — ніжність. «Я намагалася затягнути в клуб свого чоловіка, але він проти, ще й мене ревнує. Доводиться розмінювати своє танго на його футбол, пиво, поїздки в Карпати з друзями», — жартує Ольга Дрималик.

Під час майстер-класу з аргентинського танго мені та іншим охочим показали декілька простих танцювальних рухів. Разом із партнеркою-журналісткою ми вчилися не топтатися одне одному по ногах, дивитися в очі, а не в підлогу. Виявляється, коли під час танго дівчина хоче позалицятися до хлопця, їй достатньо, переступаючи через ногу партнера, легенько провести каблуком по його штанині. Однак я такого жесту симпатії так і не дочекався...

Після танго — до найстарішої приватної аптеки Львова «Під угорською короною» (площа Соборна). Це й перша цілодобова аптека міста. Бо на третьому поверсі ще з кінця XVIII ст. жили її власники, отож коли який батяр, повертаючись із гульок, хотів мати до ранку солідний вигляд, неодмінно заглядав в аптеку по щось освіжаюче. Серед експонатів музею-аптеки — як справжні експонати, так і фейкові. Наприклад, іконографічне зображення Христа в образі зцілителя на вході є копією роботи, що зберігається у німецькому Вердері. Вона вказує на благородний характер медичних професій — фармацевта та лікаря. Справжнім є старовинний лікарській посуд. А от мило «Партійне», що «відмиває совість», або п’явка Юзя, яка живе з друзями у великому бутлі, — ліки для підняття настрою.

Театралізовану екскурсію аптекою влаштували працівники закладу і актори арт-групи «Мистецький простір». Історія про молодого аптекаря пана Яна, його помічницю Софію та друга Міська припала до душі і дорослим, і малим. Були й інтерактивні конкурси, наприклад, треба було відгадати, понюхавши, що в середині ступки. Я “винюхав” ванілін. Виявляється, ванільна паличка — плід рідкісної мексиканської орхідеї. Із перетертої ванілі виготовляють маски для обличчя, засоби для схуднення та ефірну олію для волосся. «Працюю в аптеці давно, тож, здавалося б, мала би бачити ці вистави кожен день, — каже працівниця аптеки Христина Іващак. — Проте сьогодні спустилася в лабораторію пана Яна вперше, бо зараз пізня година, тому мало клієнтів. Враження неймовірні, це справжнє свято. Мені навіть заздрять деякі колеги, які працюють у “звичайних” аптеках міста. До них ставляться як до касирів і продавців. А в нас тут спецодяг (ретро-фартушки), різноманітні колбочки, терези, інтер’єр. От і пропагується професія фармацевта. Ми ж усе-таки маємо відповідну освіту».